Бутич Іван Лукич

Визначення і загальна характеристика

БУ́ТИЧ Іван Лукич (21. 09. 1919, с. Усівка, нині Пирятин. р-ну Полтав. обл. — 09. 05. 2007, Київ) — історик-джерелознавець і архівіст. Кандидат історичних наук (1950), дійс. чл. НТШ (1992). Премія ім. М. Грушевського НАНУ (1998). Закін. Київський університет (1945). Від 1945 — на наук. роботі в Архів. упр. МВС УРСР: 1954–71 — нач. наук.-видавн. відділу. Водночас від 1950 — відп. секр., заст. відп. ред., 1958–71 — відп. ред. ж. «Архіви України» (до 1966 — «Науково-інформаційний бюлетень»). Завдяки його принциповій позиції «Архіви України» стали єдиним на той час в Україні виданням де систематично публікувалися істор. джерела, матеріали про досягнення світової істор. науки та архівознавства. Забезпечив високий наук. рівень створеного за його участі серій. видання «Історичні джерела та їх використання» (1964–71), сприяв публікації написаних з об’єктивних позицій праць молодих істориків та архівістів. Автор праць з архівістики, історіографії, істор. краєзнавства. Ініціатор і співупорядник археогр. видань про Т. Шевченка (1963), І. Франка (1966), Лесю Українку (1971). 1971–91 — в Гол. ред. УРЕ, співред. кількох томів «Історії міст і сіл УРСР». Від 1991 — провідний науковий співробітник, від 2000 — завідувач відділу історії і теорії археографії та споріднених джерелознавчих наук Інституту укр. археографії та джерелознавства НАНУ. Досліджував питання з історіографії, архівознавства, історії установ тощо. Опублікував серію джерелознав. збірників. Співупорядник зб. документів «Гайдамацький рух на Україні в 18 ст.» (К., 1970).

Завантажити статтю