Бухенвальд

Визначення і загальна характеристика

БУ́ХЕНВАЛЬД (Buchenwald) — нацистський концентраційний табір. Побудований 1937 на г. Ет­терсберґ, за 9 км на Пн. Зх. від м. Ва­ймар (Тюрінґія). Використовувався ґестапо. У концтаборі увʼязнювали противників гітлер. режиму без вироку, на неви­значений час, а від 1938 до квітня 1945 — також громадян різних національностей, зокрема українців. На тер. пл. 40 га роз­ташовувалося 35 бараків, 15 одноповерх. будинків та 10 адм. і госп. споруд. Вʼязнів використовували пере­важно як робочу силу на довколишніх мануфактурах. Офіційно діяло від­діл. дослідж. тифу і вірус. захворювань Ін­ституту гігієни СС, де проводили екс­перименти над полоненими. Перші укр. вʼязні привезені до Б. пере­важно з Чехо-Словач­чини, Польщі та Франції. Однак остаточ. статистики про кількість українців, які там пере­бували, не існує, оскільки їх приписували до ін. національностей. Влітку 1943 у Б. утворився інтернац. табірний комітет, який обʼ­єд­нав секції нім., чехо-словац., австр., польс., рад. та ін. вʼязнів і готував їх до пов­ста­н­ня. Внаслідок поразок і від­ступу гітлер. армії 1943–44 з України до Центр. Німеч­чини було вивезено тисячі полонених. Тоді укр. група в Б. стала найчисельнішою. Кілька десятків українців, згуртувавшись навколо Свободи, Чорнія та Ступки, загинули в «марші смерті» (в дорозі з Б. до м. Флос­сенбюрґ, Баварія). У день звільне­н­ня табору 3-ю амер. армією в квітні 1945 полонених у Б. нараховувалося бл. 21 400 осіб. Надалі Б. упродовж 5 р. використовувався НКВС як концтабір для колиш. вʼязнів і «остарбайтерів» — за цей час там загинуло бл. 9 тис. осіб.

Літ.: Коваль В. Чому світ мовчить. Мюнхен. 1945; 1946; Мірчук П. В німецьких млинах смерті. Нью-Йорк; Лондон, 1957; Бартель В. Совместная борьба немецких и советских борцов со­противления в Бухенвальде // Новая и новейшая история. 1958. № 3; Р. Shandruk. Arms of Valor. New York, 1959; Бухенвальд. Документы и сообщения. Москва, 1962; Воропай О. В дорозі на Захід: Щоден­ник утікача. Лондон, 1970; Кубі­йович В. Мені 70. Париж; Мюнхен, 1970; Стасів І. У кігтях нацистських тиранів. Нью-Йорк, 1987; Леник В. Мій полиновий Бухенвальд. Л.; Мюнхен, 1992; Марунчак М. Українські політичні вʼязні в німецьких концентраційних таборах. Він­ніпег, 1996; Недовіз Д. Спомини з молодих літ. Л., 1996.

В. С. Леник, Л. І. Рудницький

Завантажити статтю