Без’ядерна зона
БЕЗ’Я́ДЕРНА ЗО́НА — вільна від найнебезпечніших видів зброї (атомної, термоядерної та нейтронної) територія, де на основі міжнародного договору забороняється їх виробництво, розміщення та випробовування. Встановлення Б. з. — одна з форм підтримання міжнар. миру й безпеки, що відповідає принципам і вимогам статуту ООН. Створення зон, вільних від ядер. зброї, світ. спільнота розглядає як один із найважливіших заходів для її нерозповсюдження, забезпечення миру та безпеки як на регіон., так і на міжнар. рівнях. 1 червня 1968 Велика Британія, СРСР, США підписали Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ, схвалений ГА ООН 12 червня 1968, набрав чинності 1970), ратифікований 178-ма державами. У ньому підкреслюється, що «створення зон, вільних від усіх видів зброї масового ураження, має розглядатися як завдання першочерг. важливості з урахуванням конкрет. особливостей кожного регіону». При цьому «співробітництво всіх ядер. держав, а також дотримання та підтримка ними відповід. протоколів є необхід. умовою для забезпечення таких зон». Ядерні держави не повинні передавати ядерну зброю державам, розміщ. у цих зонах, допомагати їм у придбанні цього виду зброї мас. ураження, застосовувати або погрожувати застосуванням ядер. зброї проти цих держав. 1995 прийнято підсумк. документ як додаток до ДНЯЗ. Процес створення Б. з. започатков. після підписання Вашинґтон. договору (1959, набрав чинності 1961), учасниками якого є понад 40 держав, зокрема 5 ядер. держав. За цим договором забороняється ядерна зброя в Антарктиці. 1967 підписаний Договір про заборону ядер. зброї в країнах Лат. Америки та Кариб. бас. (Договір Тлателолко, набрав чинності 1968), а 1994 до нього приєдналися 3 провідні латиноамер. держави — Арґентина, Бразилія та Чилі. У 1985 Австралія, Нова Зеландія та острівні держави регіону уклали Договір про Б. з. в пд. частині Тихого океану (Договір Раротонґа). Разом з тим реал. можливість вести мову про дотримання режиму в цій зоні з’явилася лише після того, як Франція відмовилася від проведення на атолі Муруроа ядер. випробувань і підписала 1996 (разом із США та Великою Британією) відповідні протоколи. РФ і Китай зробили це раніше. 1995 члени АСЕАН уклали Договір про Б. з. в Пд.-Сх. Азії (Банґкок. договір), що набрав чинності від березня 1997. У 1996 в Каїрі бл. 50 афр. держав уклали договір, у якому Африку проголошено Б. з. (Договір Пеліндаба). Цей договір набирає чинності після того, як буде ратифіков. 28-ма державами, які приєдналися до нього. Він охоплює всю тер. афр. континенту та острів. держав, що прилягають до нього. У вересні 1997 у Ташкенті відбулася міжнар. конф., учасниками якої були представники майже 60-ти держав і 16-ти міжнар. організацій (зокрема ООН, ОБСЄ, НАТО, МАГАТЕ). У спіл. заяві міністрів закордон. справ Казахстану, Кирґизстану, Таджикистану та Узбекистану Центр. Азія оголошена зоною, вільною від ядер. зброї. Практика остан. років свідчить про тенденцію до розширення геогр. регіонів Б. з. Були спроби оголосити Б. з. окремі регіони Центр. Європи, Близького Сходу, Балкан. та Піреней. п-ів, Індій. океан, Балтій. м., Сх. Азію та ін. Але поки що всі ці пропозиції не дістали свого розвитку. Саме існування навіть не досить ефектив. Б. з. сприяє деякому обмеженню військ. діяльності держав, зміцненню між ними довіри та безпеки в цілому.
Україна подала важл. приклад у вирішенні склад. проблем нерозповсюдження ядер. зброї. У результаті розпаду СРСР замість однієї ядер. держави з’явилося чотири. Проте 23 травня 1992 Україна, Білорусь, Казахстан підписали в Португалії т. зв. Лісабон. протокол, зобов’язавшись передати Росії ядерну зброю, визнати Договір СНВ-1 і приєднатися до ДНЯЗ. Після цього Казахстан і Білорусь передали Росії всі ядерні боєзаряди. Україна виконала свої зобов’язання після підтвердження екон. допомоги і гарантій безпеки від США та Росії. Пізніше до цих гарантій Україні приєдналася Велика Британія (3-я країна-депозитарій ДНЯЗ), підписавши Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до ДНЯЗ. 16 листопада 1994 ВР України значною більшістю голосів прийняла Закон «Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 червня 1968 р.». Підписання цього документа поєднало низку міжнар. правових актів з питань ядер. роззброєння й тих рішень Парламенту та Уряду України, що приймалися з цих питань (Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990; Постанови ВР України «Про без’ядерний статус України» від 24 жовтня 1991, «Про додаткові заходи щодо надання Україні без’ядерного статусу» від 9 квітня 1992, «Про ратифікацію договору між СРСР і США про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь, підписаного в Лісабоні від імені України 23 травня 1992 р.» від 3 лютого 1994, а також Угода між Україною, США та Росією від 14 січня 1994). При ратифікації ДНЯЗ ВР ухвалила, що Україна є єдиним власником усіх ядер. боєзарядів на її території й що вона не приєднається до ДНЯЗ доти, доки гарантії безпеки не будуть подані в письм. формі. Ці гарантії були подані Україні на сесії ОБСЄ у Будапешті 5 грудня 1994. Нині Україна є повноправ. чл. ДНЯЗ.
Завантажити статтю
