Белей Іван Михайлович

Визначення і загальна характеристика

БЕЛЕ́Й Іван Михайлович (псевд. та крипт.: Роман Роз­марин, Гнат Пере­візник, Иван из-под стрихи, Ром. Розм., Б., Б. і Ф. (спільно з І. Франком), Р., Б-ей, Б-ей Ів., Б-й Ів., Б-л-й Ив., Б-л-ей Ив., Ів. Б., Ле-я, Ив. Б., Л-ий, Б., Л-й, Б. Ив.; 23. 09. 1856, містечко Войнилів, нині смт Калус. р-ну Івано-Фр. обл. — 20. 10. 1921, Львів) — публіцист, редактор, видавець, літературо­знавець і культурно-громадський діяч. Закін. Станіслав. гімназію (1875), навч. у Львів. університеті. Тут студент. товариство «Академическій кружок» видавало щомісяч. ж. «Друг» (1874–77). Разом з І. Франком часто дописував до цього ви­да­н­ня. 7 липня 1877 заарешт., просидів під слідством 2 місяці, але не дав потріб. зі­знань і був звільн. з умовою, що не ви­їжджатиме зі Львова. Характер су­спільно-культур. діяльності молодого Б. не подобався владі: за ним по­стійно на­глядали, пере­слідували, нерідко втягували в політ. процеси. Однак він інтенсивно працював для «Друга», писав літ.-крит. стат­ті, рецензії на художню й наук. літературу. Тут, на сторінках студент. журналу, опублікував пере­клади творів П. дʼАларкона («Труба»), Еркмана-Шатріана («Добрі давні часи», «Вихова­н­ня феодала»), ін. авторів. Протягом 1878–79 разом з І. Франком та М. Павликом видавав «Дрібну бібліотеку», 1881–82 редагував ж. «Світ», на сторінках якого проявився його публіцист. талант (сатир. матеріали, у яких висміював явища галиц. су­спільності: «В адін час», «Песиміст найтяжчого калібру» тощо). М. Возняк за­значав, що, завдячуючи Б., на ґрунті по­ступових ідей над­дністрянці зі­йшлися з такими над­дні­прянцями, як М. Драгоманов, Ф. Вовк, О. Кониський, І. Нечуй-Левицький, Василь Мова, Б. Грінченко та ін. В архів. фонді Б. (від­діл рукописів Ін­ституту літ-ри НАНУ) збереглося понад дві тисячі листів О. Барвінського, Т. Бордуляка, Д. Гладиловича, В. Гнатюка, Б. Грінченка, Н. Кобринської, М. Коцюбинського, О. Огоновського, Ю. Романчука, М. Устияновича, Ф. Ржегоржа та ін. письмен­ників, учених до Б. Високу оцінку Б. як організаторові період. ви­дань дав І. Франко у стат­ті-огляді «Українська альманахова література» («Prawda», 1887, № 22, 24, 27). Говорячи про вихід ж. «Світ», письмен­ник стверджує, що саме завдяки Б. тут значно глибше роз­роблялися заг.-нар. справи; що гурток «молодих», які творили концептуал. політику ви­да­н­ня, мав вплив на старших народовців, які змушені були «реорганізувати свою роботу». 1882 Б. став спів­роб. г. «Діло», а після смерті її першого ред. В. Барвінського очолив редакц. колектив (1883). Редагуючи «Діло», сам готував до друку багато рукописів, писав вступні стат­ті в номер. Опублікував низку статей-есе, роз­відок про творчість Т. Шевченка, М. Шашкевича, М. Гоголя, Ф. Ржегоржа та ін. літераторів, кілька пере­кладів. На сторінках цієї щоден. газети велись полемічні дис­кусії з питань су­спільно-екон. й політ. життя, публікувалися аналіт. культурно-мист., літ.-наук. огляди, оперативні рецензії-від­гуки на нові книги, театр. ви­стави, художні ви­ставки тощо. Ці теми та про­блеми в їх найрізноманітніших проявах порушував Б. як ред. і літератор у числен. листах до ви­знач. діячів-народовців. Праця Б. в «Ділі» до 1902 — важл. етап становле­н­ня укр. журналістики, формува­н­ня цілої школи журналістів, публіцистів, редакторів та видавців. Б. ще на поч. своєї літ.-просвітн. роботи збирав фольклор, писав невеликі фольклористські й етногр. роз­відки, досліджував діяльність «Просвіти». Про те, що Б. вів етногр. записи й студії, свідчить І. Франко у перед­мові до 1-го т. «Галицько-руських народних приповід­ок» (Л., 1905). У книзі-нарисі «Двадцять і пʼять літ історії Товариства “Просвіта”» (Л., 1894) Б. подає ретроспекцію су­спільно-політ. тла, починаючи від 1848 роз­криває нац.-культурні чин­ники, які були перед­умовою духов. від­родже­н­ня нації. У творчості Б. стояв на позиціях реал. під­ходу до дійсності, необхідності зближе­н­ня інтелігенції з народом для всілякої його під­тримки й просвіти. «Стояв за єдинством Руси», тобто України, ви­ступав проти польс. шовінізму в імʼя «народної рівноправності».

Літ.: Левицький К. Видавництво «Діло»: Найважливіші істор. дати // Діло. 1928, 14 січ.; Качкан В. Белей Іван Михайлович // Укр. журналістика в іменах. Л., 1994. Вип. 1; Кирчів Р. Ф. Українське народо­знавство в іменах: У 2-х ч. К., 1995. Ч. 2; Шаповал Ю. Коли джерела не пере­сихають // Дзвін. 1999. № 5–6.

В. А. Качкан

Завантажити статтю