Бердяєв Микола Олександрович

БЕРДЯ́ЄВ Микола Олександрович (06 (18). 03. 1874, Київ — 25. 03. 1948, Кламар, Франція) — філософ, публіцист. Брат С. Бердяєва, двоюрідний брат О. Кудашева. З походження дворянин. Навчався у кадетському корпусі, Університеті св. Володимира у Києві (1894–98). Членство у Київському союзі боротьби за визволення робітничого класу й участь у студентських заворушеннях спричинили арешт (1898) і заслання (1900–02 — Вологда, 1903 — Житомир). Світоглядні пошуки цих років завершуються переходом Б. від марксизму до ідеалізму. 

1904–08 мешкав у Санкт-Петербурзі, редагував журнал «Новый путь» і «Вопросы жизни», виступаючи теоретиком «нової релігійної свідомості» («неохристиянства»). 1908 переїхав до Москви, де зблизився з колом філософів, об’єднаних православним книговидавництвом «Путь» (Є. Трубецькой, В. Ерн, С. Булгаков та інші), разом з якими виступає одним із засновників Релігійно-філософського товариства пам’яті В. Соловйова. В численних працях передреволюційної доби виявив себе оригінальним мислителем. Більшовицький переворот 1917 сприйняв як трагедію, але історично неминучу. 1919 виступив засновником Вільної академії духовної культури, де читав лекції з філософії історії, філософії релігії та релігійної філософії. Одночасно був професором Московського університету. 

Після кількох арештів його разом з великою групою російських письменників і науковців вислано за кордон (1922). У 1922–24 жив у Берліні, де заснував Релігійно-філософську академію (переведену 1925 до Парижа), вів активну лекційну і наукову діяльність. Від 1924 жив у Парижі (згодом у Кламарі — передмісті Парижа). Продовжував активну наукову і викладацьку діяльність, співпрацював з видавництвом «YMCA-Press», був редактором журналу «Путь» (1925–40). 

Автор численних праць, перекладених багатьма мовами, Б. ще за життя здобув європейську і світову славу. Дослідники зараховують його до шеренги найзначніших мислителів 20 ст. Твори Б. — передусім експлікація та філософська інтерпретація світоглядних основ містерії життя та вчення Ісуса Христа. Продовжуючи традицію ірраціоналістичного філософствування (Блаженніший Авґустин, Б. Паскаль, С. К’єркеґор, Ф. Ніцше та інші), Б. протиставляє філософію особистості раціоналістично-сцієнтистській філософії гносеологічного суб’єкта. Філософія Б. — це філософія:

• «в межах людини», персоналізм, але своєрідний — христоцентричний, уґрунтований на гострому відчутті несправедливості, принизливості та ворожнечі «цього світу» щодо людини й «нудьги за трансцендентним»; 
• на усвідомленні людини «найбуттєвішим» у бутті, його фокусом (антропоцентризм); 
• на баченні за «вторинною і неістинною» природно-соціальною людиною первинної й істинної, такої, що перебуває поза поділом на суб’єкт і об’єкт, духовної «трансцендентальної людини» — Боголюдини (духоцентризм); 
• на інтуїції про два корені універсуму — «несотворену», «бездонну» першосвободу і Бога (свободоцентризм); на повстанні проти космоісторичних засад в’язничного (щодо духу) буття (прометеїзм і неогностицизм) і активно творчому наближенні (через вогонь «актів свободи» в «паперовому» бутті несвободи) «кінця світу» (есхатологізм). 

Свобода — домінанта життя і ключове поняття його творчості. Відповідно до нього Б. вирізняв 2 типи філософії (перший виходить з примату буття над свободою, другий — з примату свободи над буттям) та 2 стратегії людського життя (перша — самопоховання в «об’єктиваціях»; друга — розоб’єктивація людини й світу, прорив із «царства кесаря» в «царство духу»), наголошуючи на істинності другої. Стояв на позиціях християнсько-персоналістського соціалізму. Боровся з комуністичним тоталітаризмом, але не приймав і капіталізм. Був чужий для більшовиків, але не став «своїм» і для російської еміграції. Закликав до революції, але небувалої — персоналістичної. До євразійців не приєднався, від 1920 міркував у ключі євразійського бачення Росії «Сходу–Заходу» і тлумачив російську ідею як вираз душі всієї Росії (передусім великоруського, але й українського, білоруського та інших народів). Звідси негативне ставлення до «сепаратиських» рухів, до розпаду «Великої Росії» на «штати Великоросії, Малоросії, Білорусії та інших областей».

Рекомендована література

1. Полторацкий Н. П. Бердяев и Россия. Философия истории России Н. А. Бердяева. Нью-Йорк, 1967;
   Google Scholar Internet
2. T. Klepinina. Bibliographie des œuvres de Nikolas Berdiaev. Paris, 1978;
   Google Scholar Internet
3. Вадимов А. Жизнь Бердяева: Россия. Oakland, 1993;
   Google Scholar Internet
4. Дмитриева Н. К., Моисеева А. П. Философ свободного духа (Николай Бердяев: жизнь и творчество). Москва, 1993;
   Google Scholar Internet
5. Н. А. Бердяев: pro et contra. Антология. Кн. 1. (Рус. мыслители о Н. А. Бердяеве). С.-Петербург, 1994;
   Google Scholar Internet
6. A. Ostrowski. Bierdiajew: egzystencja w perspektywie eschatologicznej. Lublin, 1999.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю