Костенко Валентин Григорович
КОСТЕ́НКО Валентин Григорович (16(28). 07. 1895, с. Уразово Воронезької губ., нині Бєлгородської обл., РФ — 14. 07. 1960, Харків) — композитор, музикознавець, музичний критик, педагог. Народився у багатодітній сімʼї сільського регента. Співав і навчався у Придворній співацькій капелі у Санкт-Петербурзі (1905–14). Закінчив Петроградську консерваторію (нині Санкт-Петербург, 1921; клас композиції М. Соколова). Від 1922 перебував в Україні. Від 1923 — викладач Харківського музично-драматичного інституту. Від 1932 — співробітник Вищого музичного комітету при Наркомосі УРСР, керівник музичної редакції Всеукраїнського радіокомітету. Від 1926 розгорнув активну суспільно-громадську діяльність; виступав із критичними статтями в газеті «Культура і побут», «Комуніст», у журналі «Всесвіт», «Нове мистецтво», «Мистецька трибуна», «Критика». 1928 створив і очолив у Харкові Асоціацію революційних композиторів України. Після перетворення Музичного товариства імені М. Леонтовича на Всеукраїнське товариство революційних музик (ВУТОРМ) К. зайняв критичну позицію щодо цієї організації і розвʼязав у пресі дискусію довкола теми про ідейні, класові та національні особливості української музики, зокрема про місце і роль творчих спілок у суспільно-культурному житті.
У дискусії з представниками Музичного товариства імені М. Леонтовича несправедливо звинуватив їх у «націоналістичній обмеженості та орієнтації на Захід». У 1930-х роках на сцені Харківського театру опери та балету в музичній редакції К. поставлено оперу «Наталка Полтавка» М. Лисенка. Під час 2-ї світової війни перебував у Харкові, виступав у місцевій пресі. 1946 засуджений до 10 років таборів (за іншими джерелами — 1950 на 25 років). Звільнений у 1956, реабілітований 1993. Започаткував в українській музиці жанр сонатини для віолончелі і написав перше тріо для 2-х скрипок і альта. Його музика позначена рисами постромантизму і фольклоризму. Під політичним тиском був змушений засудити власні світоглядні засади й музикознавчий здобуток на національній основі. У 1930-і роки твори К. з успіхом виконували найкращі співаки — З. Гайдай, М. Литвиненко-Вольгемут, М. Гришко, І. Паторжинський та ін. У рукописах збереглися філософські твори К.: поема «Пророк Дажбога», «Матерія-життя-людина»; спогади «Моє життя»; епістолярні матеріали.
Додаткові відомості
- Основні праці
- До розвитку української музики // Культура і побут. 1926, 28 берез.; Народна пісня та музика українська (Стислий огляд). Х., 1928; Павло Сениця. До 25-річчя композиторської діяльності: Крит.-біогр. нарис. Х., 1930; Практичний підручник з елементарної теорії музики. Х., 1930; Націоналістичні концепції в моїх музично-критичних роботах // Рад. музика. 1934. № 10; Музикознавчі праці. Статті. Матеріали. К., 1996.
- Основні твори
- опери — «Кочубеївна» (незавершена, 1924), «Кармелюк» (1930, лібрето Я. Мамонтова і М. Верхацького), «Карпати» (1932), «Сава Чалий» («Народна помста» за І. Карпенком-Карим), «Назар Стодоля» (обидві — 1937); балет «Оживлений степ» («Саїд», за романом І. Ле «Міжгір’я», 1933); кантати — «Громадянський похорон» («Смерть людини», сл. Х. Алчевської; для хору, духового оркестру та солістів), «1905» (1925; для хору, солістів та оркестру); для симф. оркестру — Сюїта на укр. теми (1924), романтична симф. «1917 рік» (1925), Концерт для скрипки з оркестром (1927), поема «Тайга» (1956); камерно-інструм. — 8 струн. квартетів (1924–57); для скрипки і фортепіано — «Українська тема з варіаціями» (1930), «Козачок» (1933); для віолончелі і фортепіано — Сонатина, «Мелодія» (обидва — 1937); для фортепіано — Соната (1915), 3 етюди (1925), 50 п’єс для початківців «Проліски» (1950–56); хор. твори на вірші Т. Шевченка, Х. Алчевської, П. Тичини, І. Микитенка, Д. Бєдного; 12 солоспівів на вірші Лесі Українки (1949–50); романси, обробки укр. нар. пісень; музика до фільмів.
Людина 