КО́ФМАН Соломон Володимирович (22. 08(03. 09). 1867, Одеса — 14. 09. 1952, Ленін­град, нині Санкт-Петербург) — лікар-хірург, ор­топед-травматолог. Батько В. Коф­мана. Доктор медицини (1894), професор (1935). Учасник російсько-японської і першої світової воєн. На­вчався у Харківському (від 1885) та Ґрацькому (ни­ні Австрія, від 1888) університетах, закінчив Юрʼївський університет (нині Тарту, Естонія, 1893). У 1893–94 досліджував хірургічно-топо­графічну анатомію нирок під керівництвом Е. Цукеркандля. Після захисту докторської дисертації повернувся в Одесу, де пра­цював у Єврейській лікарні. Дійсний член Товариства одеських лікарів (1894). У 1902 організував поліклініку ортопедичної і механічної хірургії. У 1920–30-х роках — завідувач кісткового від­діле­н­ня Одеського туберкульозного ін­ституту. Від 1935 — професор кафедри ортопедії Ташкентського медичного ін­ституту; водночас — науковий керівник Узбецького науково-дослідного ін­ституту ортопедії, травматології і кісткового туберкульозу. Один з організаторів ортопедичної допомоги в Узбе­ки­стані. Після другої світової вій­ни пра­цював в Одеському туберкульозному ін­ституті. Наукові дослідже­н­ня з питань загальної хірур­гії, ортопедії, лікува­н­ня кістково-су­глобового туберкульозу. За­пропонував низку методів лікува­н­ня ортопедичних захворювань, зокрема операцію з пере­міще­н­ня мʼязів при подолан­ні наслідків дитячого па­ралічу.