Бігевіоризм

Визначення і загальна характеристика

БІГЕВІОРИ́ЗМ (англ. behaviorism, від behaviour — поведінка) — один з основних напрямів психологічної науки 20 ст. Став від­повід­дю на вимоги практики, які не могла задовольнити академ. психологія. Перед­умовами виникне­н­ня Б. були філософія позитивізму та прагматизму; дослідж. поведінки тварин (Е. Торндайк); фізіол. та психол. ідеї рос. учених (І. Па­влов, В. Бехтерев). Предметом психології пред­ставники Б. вважають поведінку (звідси синонім Б. — поведінкова психологія), до якої вони зараховують усі реакції організму (й окремих його органів) на зовн. впливи (стимули), які можна обʼєктивно зафіксувати не­озброєним оком або за допомогою спец. приладів. Принципи Б. вперше виклав Дж. Вотсон у про­грам. стат­ті «Psychology as a Behaviorist Views It» («Психологія з по­гляду бігевіориста», 1913), йому ж належить і сам термін «Б.». Учений рекомендував також терміни психол. пі­зна­н­ня: «стимул-реакція», «утворе­н­ня навичок», «інтеграція навички». Це дало під­стави його опонентам схарактеризувати бігевіорист. концепцію як «психологію без психіки». Спираючись на панівні в той час принципи науковості, Дж. Вотсон наполягав на необхідності вилуче­н­ня субʼєктив. фактора (спо­стерігача-інтер­претатора) з процесу наук. дослідже­н­ня психіч. явищ і не­припустимості викори­ста­н­ня методу інтроспекції у наук. психології. На його думку, обʼєктивна наук. психологія не може бути наукою про сві­домість, як вважалося раніше, її предметом має бути те, що обʼєктивно спо­стерігається та не­упереджено фіксується, тобто поведінка. Від­кидаючи про­блему сві­домості, Б. не вбачає різниці між поведінкою людини і тварини. За одиницю аналізу поведінки береться конкрет. звʼязок стимулу та реакції. Автори теорії субʼєктивного Б. Дж. Міл­лер, Е. Гал­лантер та К. Прібрам, орієнтуючись на кібернетичну модель дослідже­н­ня, ввели у структуру поведінки як проміжні механізми, що опосередковують стимул та реакцію, «образ» (організовану інформацію організму про себе та навколиш. світ) і «план» (засвоєні організмом алгоритми поведінки). Людина уподібнювалася своєрідній обчислюв. машині. Поведінка людини описувалася ланцюгом «спроба — операційна фаза — проба — результат»; тим самим у структуру поведінки людини було введено принципи зворот. звʼязку. До 60-х рр. 20 ст. Б. та необігевіоризм посідали панівне місце серед концепцій амер. психології, чинили знач. вплив на лінгвістику, антропологію, соціологію, кібернетику. Бігевіористи зробили знач. внесок у роз­робле­н­ня емпір. і матем. методів ви­вче­н­ня поведінки, у формулюва­н­ня про­блем на­учува­н­ня, психологію реклами, роз­робле­н­ня соц.-психол. концепцій (А. Бандурко, Д. Тібо, Дж. Келлі) та при­йомів терапії (бігевіорал. терапія). Однак механіцизм Б., ігнорува­н­ня соц.-істор. зумовленості сві­домості та поведінки людини, ототожне­н­ня упр. поведінкою особистості з маніпулюва­н­ням нею спричинили критичні ви­ступи з боку пред­ставників ін. психол. концепцій, зокрема гуманіст. та когнітив. психології. Раціональним у Б. було наголоше­н­ня на аналізі категорії реакції, а також прагне­н­ня екс­периментально ви­вчати поведінку, роз­робка часткових схем керува­н­ня нею тощо. Слабкість, однобічність Б. у тому, що тілесні реакції абсолютно від­межовувалися від образу та мотиву. З одного боку, дошукуючись причинових засад поведінки, Б. саму поведінку тлумачив за принципом машиноподібності, ігнорував її су­спільно-істор. характер, участь у ній сві­домості тощо. На практиці Б. обіцяв завдяки маніпуляції зовн. стимулами зна­йомити людину з будь-якими кон­стантами поведінки. Ця ідея зна­йшла сприятливий соц. ґрунт у США. Нині лише не­значна кількість амер. психологів залишилася на засадах ортодоксал. Б. (зокрема Б. Скін­нер та його школа).

Літ.: Уотсон Дж. Психология как наука о поведении / Пер. с англ. Москва; Ленин­град, 1926; Мил­лер Дж., Гал­лантер Е., Прибрам К. Планы и структура поведения / Пер. с англ. Москва, 1965; Скин­нер Б. Оперантное поведение // История зарубеж. психологии (30–60-е гг. ХХ в.) / Пер. с англ. Москва, 1986; Халл К. Принципы поведения / Пер. с англ. // Там само; Бихевиоризм // История психологии: период открытого кризиса (нач. 10 — середина 30-х гг. ХХ в.). Москва, 1992; Скин­нер Б. Технология поведения // Амер. социол. мысль. / Пер. с англ. Москва, 1994.

В. Ф. Маценко

Бігевіоризм у політології (Б. у п.). У політологію термін «Б.» при­йшов із психології; з певною умовністю про Б. можна говорити як про окрему школу в політології, що виникла на засадах англосаксонського емпіризму. Набув пошире­н­ня у 20–50-і рр. 20 ст. пере­важно у США. Б. у п. характеризується насамперед ставле­н­ням до дійсності як до сукупності фактів, що мають самодо­статню вагу. У такий спосіб Б. протистоїть традиц. теор. течіям як у психології, соціології, так і в політології. Він є на­ступником ідей та принципів аналізу, закладених не лише в межах класич. емпіризму, а й пізнішого позитивізму, зокрема такого його різновиду, як «логічний позитивізм», що будь-яку теорію роз­глядав як метафізику, надаючи першості фактам. Серед найві­доміших пред­ставників класичного Б. в політ. науці — плеяда таких амер. учених, як Г. Лес­свелл, Дж. Кетлін — автори «силової моделі» влади; Ч. Мер­рієм — фундатор «ринкової моделі» в політ. науці; Ф. Знанецький — роз­робник «ігрової моделі» політ. дії; Г. Ґоснелл та Л. Вайт — пред­ставники чиказької школи в політології. Отже, з позицій методології Б. у п. утверджував себе насамперед тим, що намагався політ. філософії проти­ставити систему знань, побудованих на фактах, а висновкам надати прикладного характеру. Від­так у межах політ. Б. набувають пошире­н­ня різноманітні техніко-методичні при­йоми, як-от: інтервʼю, тестува­н­ня, опитува­н­ня, анкетува­н­ня, рейтингові дослідже­н­ня та шкалюва­н­ня тощо. Захопле­н­ня «фактуалізмом» урештірешт при­звело до того, що пред­ставники Б. у п. почали від­ходити від спроб від­творе­н­ня заг.-політ. картини або системи су­спільства, а натомість пріоритетного значе­н­ня надавали про­блемам збира­н­ня та описува­н­ня фактів, аналіз яких, на їхній по­гляд, є осн. зав­да­н­ням дослідника. Концептуальна сторона наук. пі­зна­н­ня від­ходить на другий план, оскільки роз­робка політол. категорій і понять у цьому випадку спри­ймається як вада, що може сприяти лише конструюван­ню ідеологем і всіляких політ. спекуляцій. Таким чином, осн. зав­да­н­ням Б. у п. стає звільне­н­ня від абстрактного теоретизува­н­ня, а натомість зведе­н­ня її до сусп. науки, що збирає, на­громаджує та аналізує факти. Гаслом Б. стає проти­стоя­н­ня упередженості та концептуальним під­ходам до дійсності. Своєю принциповою засадою бігевіористи вважали опис, а не поясне­н­ня того, що можна спо­стерігати або ви­вчати шляхом емпіричних методик. Задля під­вище­н­ня ступеня обʼєктивності й точності, бігевіористи активно впроваджують математико-статистичні методи аналізу, пізніше — компʼютерну техніку тощо. Важливою складовою бігевіорального під­ходу є також «робота в полі», тобто викори­ста­н­ня методів уві­мкненого спо­стереже­н­ня та ін. інтер­активних методик дослідже­н­ня.

Б. як метод і напрям у політ. науці є невід­ʼємною частиною політ. пейзажу, створюваного демократичним режимом влади. Адже для того, аби спо­стерігати й рахувати, необхідно мати справу з політ. процесом, що пере­буває в динаміці. А це може забезпечити лише такий політ. лад, де існують демократична виборча система, багатопартійність, різноманітні групи інтересів, а від­повід­но й групи тиску, погоджувальні механізми прийня­т­тя рішень тощо. Все це є атрибутивними характеристиками демократії, й тому бігевіорист. методи й під­ходи мають тут сприятливий ґрунт. Крім цього, бігевіористи першими серед пред­ставників політ. науки почали активно ви­вчати поведінкові стереотипи виборчих кампаній, громад. думки в політиці, політологічні аспекти законодав. практики, між­нар. від­носин, політ. менеджмент як специф. галузь держ. управлі­н­ня тощо. Така зорієнтованість під­ходу до політ. матеріалу зумовлена своєрідністю його функціонува­н­ня в сусп. системі від­носин, де домінують приватні інтереси та ринк. цін­ності. Дослідники від­значають істотний вплив Б. на роз­виток усієї західної, а не лише англосаксон. політології. Завдяки Б. сут­тєво роз­ширився дослідниц. інструментарій політології, яка почала активно використовувати анкетува­н­ня, тестува­н­ня тощо. Б. сприяв тому, що політологія з галузі майже суто теор. науки набула свого емпірич. базису.

Попри сут­тєві на­дба­н­ня і здобутки, Б. у п. виявив і значні вади, насамперед методолог. та світо­гляд. характеру. Ставка на рафінований «фактуалізм» не може себе виправдати, оскільки сприйня­т­тя та опис дійсності — це не проста реєстрація фактів самих по собі, а певна їх інтер­претація як з урахува­н­ням особливостей конкрет. субʼєкта, котрий спо­стерігає й описує дійсність, так і заг. соціокультурного контекс­ту, в рамках якого він пере­буває. Цю заг.-філософ. суперечність емпіризму й раціоналізму так і не вдалося подолати в межах політ. Б. Крім цього, надмірна увага до фрагментів су­спільно-політ. життя спричинювала те, що Б. втрачав можливість за­стосува­н­ня глобал. під­ходу до трактува­н­ня та роз­вʼяза­н­ня політ. про­блем. Від 50-х рр. 20 ст. він починає за­знавати критики, однією з перших спроб якої стала праця Р. Міл­лса «Imagination sociological» («Соціологічна фантазія», 1959). На поч. 60-х рр. Б. по­ступається місцем таким теор. напрямам політології, як «системізм» (Д. Істон), «структурний функціоналізм» (Т. Парсонс, Р. Мертон), «девелопменталізм» (Л. Пай, С. Верба).

В Україні Б. як метод і заг.-наук. під­хід у політ. науці в чистому ви­гляді ніколи не мав скільки-небудь помітного пошире­н­ня. Це пояснюється насамперед специфікою рад. школи, без­о­глядно зорієнтованої на марксизм, що сповід­ував примат теор. під­ходу до су­спільства над його суто емпіричним аналізом. Разом із тим, завдяки роз­виткові соціології, особливо тієї її галузі, що досліджує громад. думку з політ. про­блем та виборчих кампаній, можна зробити висновок, що вітчизн. політ. наука роз­вивається не лише як політ. філософія, а й певною мірою як прикладна наук. галузь, висновки якої належить використовувати для створе­н­ня стратег. про­грам су­спільно-політ. роз­витку, а також для політ. про­гнозува­н­ня.

Літ.: A. Somit, J. Tannehaus. The development of Political Science: From Burgess to Behaviorism. Boston, 1967; Власть. Очерки современ­ной политической философии Запада. Москва, 1989; Бодуен Ж. Вступ до політології / Пер. з франц. К., 1995.

Л. Є. Шкляр

Завантажити статтю