Біла Криниця
БІ́ЛА КРИНИ́ЦЯ — село Глибоцького району Чернівецької області. Розташ. на правому березі р. Сірет, за 23 км від райцентру, за 52 км від Чернівців. Проживають росіяни (97,7 %), українці (1,7 %), молдавани (0,6 %). На цій тер. уже 1430 існував насел. пункт Терновка. Постійні військові сутички у прикордон. смузі призвели до спустошення села наприкінці 18 ст. Після загарбання Буковини Австрією цю місцевість передано реліг. фондові. Цісар. уряд був зацікавлений у колонізації Буковини. Тут знаходили притулок старообрядці, які тікали від реліг. переслідувань за межі Рос. імперії. 7 квітня 1780 територію передано рос. старообрядцям (т. зв. липованам). 22 квітня 1784 засн. село Б. К. (на Пд. від села є криниця з білуватою вапнистою водою). 1785 у лісі засн. чол. монастир, 1803 його перенесено на тер. села. Осн. заняття селян Б. К. — землеробство. Становище селян погіршувалося нестачею орної землі та пасовиськ. Посилювалася боротьба між селянами та румун. поміщиками, які орендували землі реліг. фонду. У 1-й пол. 19 ст. населення Б. К. швидко зростало переважно за рахунок утікачів із Росії та зх. районів Австрії. Серед них були старообрядці, православні росіяни, українці, білоруси, калмики, поляки, молдавани, євреї. Число монахів зростало переважно за рахунок прийшлих із Молдови та Бессарабії. Під час перевірок новоприбулих видавали за корінних мешканців. Цьому сприяла відсутність метрич. записів, заборонених, за твердженням білокриничан, їхньою релігією. 1845 частина білокриничан. бідноти залишила село й заснувала в межиріччі Сірету й Косаванки х. Липовани. Рос. селяни принесли на Буковину особливості укладу свого життя. Б. К. від заснування мала вигляд типового пд.-рос. села. Білокриничани жили замкнено, з населенням навколиш. сіл контактували мало. Посилення переслідувань прибічників старообрядництва у Рос. імперії за Миколи І викликало прагнення їхніх представників з Москви та С.-Петербурга створити за межами країни незалежну від цар. властей ієрархію. Після подолання перешкод, які чинив православ. єпископ Буковини, старообрядці 1844 одержали дозвіл австр. імператора Фердинанда І на відкриття Білокриницької ієрархії. 1845 дозволено відкрити жін. монастир. На поч. 20 ст. становище мешканців села погіршало. Австро-угор. влада порушувала привілеї, надані липованам Йосифом ІІ. Це викликало незадоволення серед селян, оскільки тепер вони мусили служити в армії і платити великі податки. Цар. указ 1905 «Про свободу вірувань» зробив легал. зв’язки білокриничан із Росією. Серед буковин. росіян почався рух за повернення на батьківщину. Першими до Росії (на Амур) 1908 переселилося бл. 200 осіб. Поверталися білокриничани додому 1910 і 1913. Під час 1-ї світової війни село двічі було спустошено. Під час відступу рос. військ 1915 разом із ними пішла частина білокриниц. селян, за що австрій. влада кинула у концтабори багатьох білокриничан, де значна частина їх загинула. Білокриничан. діти навчалися румун. мовою, їм заборонялося розмовляти російською. Школа була занедбана, тісна, у двох кімнатах містилося 7 класів. Білокриничани стійко трималися рос. культури. Коли вчителя російської мови В. Васильєва румун. урядовці вигнали зі школи, селяни організували у звич. хаті свою школу, де він і далі навчав дітей російською мовою. Від 1940 село перебувало у складі України. 1 квітня 1941 поблизу Б. К. понад п’ять тисяч жителів сіл Глибоц. р-ну (переважно румунів), несучи хоругви, ікони, хрести, спробували перейти до Румунії. На кордоні кулемет. вогнем їх зустріли підрозділи військ НКВС. Живими залишилися одиниці. Сотні трупів бульдозерами згорнули до брат. могили. 1991 встановлено пам’ят. знак, де щорічно відбувається мітинг-реквієм. Під час 2-ї світової війни село переходило з рук у руки. Після відступу рад. військ почалися роки румун.-нім. окупації. Проводилася примус. румунізація. Викладання було переведено на румун. мову, діловодство в усіх установах велося тільки румун. мовою. Село звільнено 8 квітня 1944. Пам’ятки архітектури — Успен. собор (1906), Нікольська церква, церква Кузьми і Дем’яна (1740). У Б. К. є поч. шк. з російською мовою навчання, Будинок культури, медпункт, магазин.
Рекомендована література
- Сулима С. Річниця трагедії біля Білої Криниці // ГУ. 2003, 4 квіт.
Завантажити статтю
