Білокриницька ієрархія

БІЛОКРИНИ́ЦЬКА ІЄРА́РХІЯ — одна зі старообрядницьких церков попівського спрямування. Ін. назва — Австрійська ієрархія. Виникла 1846 в с. Біла Криниця на Буковині (нині Глибоц. р-ну Чернів. обл.) як результат усвідомлення старообрядцями неможливості проводити повноцінне духовне життя без духовенства. У старообрядн. середовищі виник рух попівців, прихильники якого вважали необхідним відновити духовну ієрархію з апостол. наступністю. Вони приймали до себе священиків-утікачів із РПЦ (біглопопівців), змушуючи їх зрікатися «никон. єресі» й помазуючи їх оливою, яка заміняла таїнство миропомазання. Після указу імператора Миколи I у 1821 кількість біглопопівців зменшилася. Попівці шукали архієрея, який би перейшов до старообрядців. Ним став Амвросій (Попович), колишній митрополит Босно-Сараєвський. Митрополит Амвросій був прийнятий у старообрядництво 1846 у с. Біла Криниця через прокляття єресей та перемазування, замість св. мира вжито звичайну неосвяч. оливу. Від 1845 Б. і. отримувала значні пожертви від старообрядн. громад Росії. Зокрема моск. громада вирішила жертвувати щороку на утримання білокриниц. архієрей. кафедри по 24 тис. крб та надавати необмежений кредит для різних витрат. Надходили пожертви й від окремих осіб, напр., родина купців Рахманових виділила 200 тис. крб на будівництво єпископ. і монаших келій та церкви. Чиноприйняття здійснив ієромонах Ієронім. Ставши старообрядн. єпископом, 1847 Амвросій висвятив у єпископи білокриниц. дяка Купріяна Тимофєєва (чернече ім’я — Кирило) з титулом «намісник Білокриниц. митрополії». Кирило поставив для рос. попівців нових єпископів. Б. і. поширилася у Рос. імперії; її визнали інші старообрядці-попівці, зокрема рогозька громада (перемазанці) у Москві, куди 1853 перемістився духов. центр попівців. Цар. уряд був невдоволений заснуванням старообрядн. ієрархії за межами Рос. імперії. У листопаді 1847 Микола І зажадав від австр. імператора її ліквідації. Вимогу царя було виконано, австр. власті видали наказ закрити монастир, заслати митрополита і передати Росії збіглих селян. 1849 Австр. конституція проголосила свободу совісті. Тому Б. і. більше не переслідувалася. Першим старообрядн. архієреєм у Росії став симбір. єпископ Софроній, який оселився в Москві, де у нього склалися ворожі стосунки з окремими місц. священиками. 1856 Софроній позбавлений єпископ. сану. В серед. 19 ст. Б. і. мала в Росії такі єпархії: Саратовську, Пермську, Казанську, Кавказьку, Коломенську, Болтовську з центром у Москві. Послідовники Б. і. майже не мають догматич. та каноніч. розходжень з РПЦ. У середовищі попівців у 60-х рр. 19 ст. стався розкол, викликаний «Окружним посланням» (1862) ченця Іларіона (Єгорова). Документ закликав відмовитися від низки положень, найбільш осуджуваних РПЦ. Розбіжності з приводу послання призвели до утворення двох течій Б. і.: «окружників» (прибічників послання) і «неокружників» («роздорників»). На поч. 20 ст. обидва напрями об’єдналися і нараховували бл. 25 ієрархів. Виходили друком ж. «Старообрядець», «Старообрядська думка», «Церква» та ін. Поступово Б. і. стала однією з найбільших течій старообрядництва (1912 — бл. 800 тис. із 2 млн старообрядців). 1988 на Соборі з нагоди тисячоліття хрещення Русі-України прийнято нову назву Церкви — Руська православна старообрядницька. Духов. центр Б. і. очолює архієпископ Московський і Всієї Русі. Нині в СНД нараховується понад 200 громад, об’єднаних у єпархії. В Україні діє Вінн.Одес. єпархія (66 громад переважно у Вінн., Одес. та Чернів. обл.; 2 монастирі). «Окружники» є у Моск., Калуз. обл., у Волго-В’ят. регіоні, на Дону, Пн. Уралі, у Зх. Сибіру; в Україні — на Чернігівщині. «Роздорники» переважають на Пд. України (їх називають також «липованами»), в Татарстані. Поодинокі групи є в Москві, Моск. та В’ят. обл. Православна Церква вважає Б. і. безблагодатною, неканонічною й нечинною. Б. і. видає православно-старообрядн. сусп. ж. «Белая криница» (від 1997).

Розмір шрифту

Білокриницька ієрархія

Рекомендована література

Інформація про статтю