Бальмонт Костянтин Дмитрович

БАЛЬМО́НТ Костянтин Дмитрович (Бальмонт Константин Дмитриевич; псевд. і крипт.: Б-ъ К., Гридинский, Дон, К. Б., Лионель; 03 (15). 06. 1867, с. Гумнищі Владимир. губ., Росія — 24. 12. 1942, Париж, похов. у Нуазі-ле-Ґран) — російський поет, критик, перекладач. Походив з давнього козац. роду. Навч. у Моск. університеті (1887 відрахов. за участь у студент. русі). Друкувався від 1885. Значний вплив на становлення Б. як поета справив письменник В. Короленко. Кн. «Сборник стихотворений» (Ярославль, 1890; твори не мали успіху, Б. знищив увесь наклад), «Под северным небом» (С.-Петербург, 1894) навіяні пізньою народниц. поезією, сповнені гуманізму, громадян. скорботи, самозречення. Зб. «В безбрежности» (Москва, 1895) засвідчила поглиблення песимістич. мотивів; поет. манера наблизилася до імпресіонізму. Кн. «Горящие здания» (1900), «Будем как солнце» (1902), «Только любовь. Семицветник» (1903; усі — Москва) засвідчують утвердження Б. на позиціях символізму та індивідуалізму, неоромантизму. Сумний настрій змінюється світлим, радісним, життєствердним світовідчуттям, а «стомлений» герой Б. перероджується в цілісну волелюбну особистість, спрямовану до «світла», «сонця», «вогню». Виклик і докір сучасності та сучасникам, які втратили духовність, втілився в зб. «Литургия Красоты. Стихийные гимны» (Москва, 1905). Захоплення Б. рос. і слов’ян. старовиною оспіване в поет. зб. «Злые чары» (1906), «Жар-птица. Свирель славянина» (1907), «Зовы древности» (1908; усі — Москва) і «Зеленый ветроград. Слова поцелуйные» (С.-Петербург, 1909). Деякі твори спрямовано проти царизму («Маленький султан», 1901), пройняті рев. мотивами (зб. «Стихотворения», С.-Петербург, 1906; «Песни мстителя», Париж, 1907). У зб. «Зарево зорь» (Москва, 1912), «Белый зодчий. Таинство четырех светильников» (С.-Петербург, 1914), «Сонеты Cолнца, Неба и Луны» (Москва, 1917; Берлин, 1921) переважає імпресіоніст. лірика. Найкращі вірші Б. позначені музичністю й вишуканим внутр. римуванням. До зб. «Горные вершины» (Москва, 1904), «Белые зарницы» (1908), «Морское свечение» (1910; обидві — С.-Петербург) увійшли статті про літературу. Наприкінці 1916 відвідав Україну. 1920 емігрував до Франції. У зб. «Мираж» (Париж, 1922) — глибокий відчай емігранта. Писав і прозові твори: «Воздушный путь: Книга рассказов», автобіогр. роман «Под новым серпом» (обидва — Берлін, 1923), зб. есе на слов’ян. теми «Соучастие душ» (София, 1930). На еміграції також вийшли кн.: «Светлое время: Избр. статьи», «Дар земли» (обидві — Париж, 1921), «Гамаюн» (Стокгольм, 1921), «Мое — Ей» (Прага, 1924). Б. належить перший повний рос. переклад поеми «Витязь в тигровой шкуре» Ш. Руставелі (1910) та вірш. переклад «Слова о полку Игоревем» (1930). Б. переклав окремі твори М. Шеллі, Е. По, О. Вайльда та ін. У перекладах Б. опубл. зб. «Из мировой поэзии» (1921), перевидано «Зовы древности» (1923; обидві — Берлін) з доповненнями перекладів із давньогрец. лірики, япон. давньої поезії, фольклор. пам’яток Океанії. Перекладав також із польс., чес. мов, зокрема Я. Каспровича «Книга смиренных» (Варшава, 1928), Я. Вхрлицького «Стихотворения» (Прага, 1928). Відвідавши Болгарію 1929, створив зб. «Золотой сноп болгарской поэзии: Народные песни» (София, 1930). Вірш Б. «Коваль» у перекладі Г. Супруненко (1908) вміщено в альманахах «Терновий вінок» та «Українська муза», поезію «Слов’янське дерево» переклав Р. Лубківський. Переспіви з Б. є у Д. Загула (вірші «В столиці», «Скандинавська пісня», «Човен утоми»). В історії рос. літ-ри Б. залишився одним із зачинателів «нового» мистецтва, найяскравішим представником «старшого» символізму. Б. збагатив рос. віршування, увів нові інтонації, звукові ефекти.

Рекомендована література

1. Цетлин М. Бальмонт // Новая жизнь. 1943. № 5;
   Google Scholar Internet
2. Орлов В. Бальмонт. Испытание талантом // Избранные работы. Т. 1. Ленинград, 1982;
   Google Scholar Internet
3. Трущенко Е. Русское зарубежье. Золотая книга. Москва, 1997.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю