Бальний танець
БА́ЛЬНИЙ ТА́НЕЦЬ — танець, який виконується на балах, танцювальних вечорах, а останнім часом і змаганнях. Розрізняють Б. т. парний і масовий (формейшн; участь бере значна кількість пар, що синхронно, чітко виконують хореогр. композиції). У програмі змагань — пʼять європейських (віденський вальс, танго, фокстрот, вальс-бостон, квік-степ) та пʼять латиноамериканських (самба, румба, джайв, ча-ча-ча, пасадобль) танців. Б. т. виникли у 15 ст. в Італії на основі народних, але найбільшого поширення й розвитку набули в 16–17 ст. у Франції, що стала «законодавицею мод» у Б. т. Тоді ж зазнали поширення масові придворні танці-променади зі свічками та смолоскипами у супроводі співів. 1661 Людовік ХІV заснував у Парижі Королів. академію танцю на чолі з інтендантом придвор. балів, хореографом П. Бошаном, який, крім пʼяти осн. позицій класич. танцю, розробив правила виконання Б. т., що суворо регламентували пози рук, ніг, послідовність виконання танц. комбінацій, водночас забороняли імпровізацію, чітко визначали фігури найпопулярніших танців (павани, гільярди, бранля, куранти, бурре, ґавота, алеманди, сарабанди, чакони). У 18 ст., крім придворних, де змагалися пари та групи танцюристів, влаштовувалися платні бали для всіх шанувальників Б. т. 1767 у Парижі на березі Сени відкрили спец. приміщення для змагань на краще виконання різних танців, зокрема нових, вільних від придвор. канонів: риґодон, паспʼє, мюзет, контрданс, екосез. У 19 ст. танці втратили величаво-аристократ. характер і стали ритмічно жвавими та демократичними (полька, канкан, галоп, лендлер, лансьє, мазурка, полонез). Від 90-х рр. 20 ст. набули знач. поширення в світі як спорт. Б. т.
В Україні Б. т. зʼявилися у 17 ст. в середовищі польс. та укр. феод. верхівки, часто проводжувалися виступами кріпац. оркестрів і балет. труп. Від серед. 19 ст. у Києві та ін. містах влаш-товували платні бали для широких кіл любителів танців, виконувалися полонез, мазурка, екосез, вальс та ін. Особливо популяр. були бали у Київ. будинку дворян. зібрання, де часто відбувалися змагання танц. пар. На поч. 20 ст. у Києві зʼявилося кілька платних танц. залів. Поруч із вальсом модними стали пн.- та пд.-амер. блюз, фокстрот, вальс-бостон, чарльстон, ту-степ, ван-степ, квік-степ, а після 1-ї світової війни — арґентин. танго, румба, самба. У 10–20-х рр. у Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі (нині Дніпропетровськ) виникли школи Б. т. та клуби, де Б. т. набували імпровізац. характеру, театраліз. форм і виконувалися на естрадах варʼєте, кабаре, мюзик-холів. У серед. 20-х pp. майже в усіх містах України створ. танц. класи й зали, набули популярності танго, фокстрот, квік-степ, чарльстон, які на поч. 30-х pp. офіційно заборонені як «пропаганда ворожої капіталіст. ідеології». Замість них намагалися популяризувати вигадані падеґрас, падепатинер та ін. Відродження Б. т. припало на 60-і pp. Їх викладають у школах, виконують на молодіж. вечорах. У Лондоні створ. Всесвітню раду любителів Б. т. (від 1990 — Міжнар. федерація спорт. Б. т.), завданням якої є проведення щоріч. змагань танцюристів, чемпіонатів країн Європи та світу, визначення рейтингів виконавців. Від 1990 у складі Ради — Асоціація спорт. танцю України (АСТУ, президент С. Влох). Спільно з Академією танцю України АСТУ заснувала факультет спорт. Б. т. в Києві та філіал у Севастополі. Серед вихованців факультету — чемпіони світу В. Крикливий, Д. Влох. Каф. бальної хореографії та спорт. танцю працюють у Київ. університеті культури та мистецтв. У Севастополі діє Театр бального танцю (худож. кер. В. Єлізаров). За рішенням МОК спорт. Б. т. внесено до програми Олімпійських ігор 2004.
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
