Костинський Олександр Мойшович
КОСТИ́НСЬКИЙ Олександр Мойшович (19. 01. 1946, Київ) — сценарист, письменник, графік. Член СКінУ (1983–97). Закін. істор. факультет Київ. університету (1975). Від 1970 почав писати російською мовою твори переважно для дітей. Працював на студії «Київнаукфільм» (1974–82). На творчій роботі. Співпрацював як сценарист із кіностудіями «Союзмультфільм», «Мульттелефільм» ТО «Екран» (обидві — Москва). Від 1992 живе у Мюнхені, де видає книжки нім. мовою, займається худож. оформленням вистав, живописом, графікою, читає оповідання на радіо.
Автор сценаріїв анімац. фільмів: «Казка про білу крижинку» (1974, реж. Є. Сивокінь), «Казки про машини» (1975), «Хто в лісі хазяїн?» (1977; обидва — реж. В. Костилєва), «Контакт» (реж. В. Тарасов), «Хто отримає ананас?» (обидва — 1978; реж. О. Баринова; бронз. медаль ВДНГ СРСР, Москва, 1979), «Ніч народження» (1980, реж. Р. Зельма), «…І сестра їхня Либідь» (1981, співавт.; почес. диплом 14-го Вкф, Вільнюс, 1981), «Жили собі думки…» (1983; обидва — реж. В. Гончаров), «Три Івани» (1982, реж. Ц. Оршанський, співавт.), «Як козаки інопланетян зустрічали» (реж. В. Дахно, співавт.), «Миколине багатство» (реж. Б. Храневич; обидва — 1983), «Подарунок для слона» (1984), «Скарб» (1985; обидва — реж. Ю. Бутирін, Л. Варенцова), «Му-му» (1987, реж. В. Караваєв), «Притча про мишу» (1991, реж. Є. Гаврилко, співавт.), «Як боротися з драконом» (1992, реж. В. Вахтін). Автор кн. «Тигренок, который говорил “Р-р-р”, и его друзья» (1979), «Если бы я был Слоном» (1981), «Домашний адрес» (1986), «Дядюшка Свирид, Барбарисские острова и Белый чайник», «Невидимое дерево» (обидві — 1989), «Der Wind umarmt mich» («Вітер обіймає мене», Цюрих, 1995), «Меin Jiddisches Glück» («Моє єврейське щастя», 2001), «Die grüne Katze» («Зелена кішка», 2002; обидві — Мюнхен), «Der Sternenverkäufer» («Кращий продавець», Фрайбурґ, 2004), «Davids Träume» («Мрії Девіда», 2007), «Frosch und Hase» («Жаба і заєць», 2008), «Der Thoraschreiber» («Писар Тори», 2011; усі — Мюнхен), «Ein Brief aus dem Paradies» («Лист із раю», Штуттґарт, 2012). Персон. виставки — у Берліні, Франкфурті-на-Майні, Мюнхені, Ростоці, Ранісі (усі — Німеччина), Брюсселі.
Г. І. Давиденко