БАРАНО́ВИЧ Олексій Іванович (10(22). 06. 1892, м. Старокостянтинів Волин. губ., нині Хмельн. обл. — 03. 05. 1961, Москва) — історик, педагог, громадський діяч. Доктор історичних наук (1951). З родини священика. Закін. Житомир. гімназію та істор. від­діл. істор.-філол. факультету Петрогр. університету (1916). До 1920 викладав історію в чол. та жін. гімназіях рідного міста; 1918 — працівник архів. від­ділу Гол. упр. у справах мистецтв та нац. культури; 1920–21 — завідувач від­ділу повітнаросвіти (Старокостянтинів); 1920–23 — зав. труд. школи й одночасно (від 1921) — зав. пед. курсів. Від 1923 — по­стій. позаштат. спів­роб. Комісії для скла­да­н­ня істор.-геогр. словника укр. землі ВУАН; одночасно — викладач райпарт­школи (1923– 24), учитель культуро­знавства труд. школи № 102; у 1924–26 — асп. каф. історії України ВУАН, одночасно кер. семінарів з укр. історії в Київ. ін­ституті нар. господарства (1925–26), викл. історії господарства та культури України (від 1926). 1923–26 прочитав 6 доповід­ей на істор. та істор.-екон. секціях УАН та 2 на кафедрі. 24 жовтня 1926 захистив наук. працю «Нариси магнатського господарства на пів­дні Волині у 18 ст.», 1927 — науковий спів­робітник каф. У 1927–30 працював над темою «Магнатська верства та її господарство на Волині в 17–18 ст.». 1930–33 прочитав у ВУАН 5 доповід­ей, був актив. дописувачем г. «За радянську академію» (1930–32). Від 1934 працював у ВНЗах і н.-д. установах Москви, не полишаючи укр. тематики. Плідним періодом наук. діяльності Б. була праця в Ін­ституті історії АН СРСР (від 1951). Досліджував соц.-екон. історію України, а також Білорусі, Польщі й Литви 14– 18 ст. Спростував хибні твердже­н­ня про т. зв. «запусті­н­ня» України в середні віки, про начебто про­гресивну місію польс. колонізації укр. земель та ін. Матеріали про життя та діяльність Б. зберігаються в музеї м. Старокостянтинів, в Ін­ституті рукописів НБУВ НАНУ і в ЦДАВО України.