БАРВІ́НОК Ганна (справж. — Білозерська-Куліш Олександра Михайлівна; ін. псевд. — А. Нечуй-Вітер; 13(25). 05. 1828, с. Оленівка, нині Борзнян. р-ну Черніг. обл. — 23. 06(06. 07). 1911, с. Мотронівка, нині у складі с. Оленівка) — письмен­ниця. Освіту ді­стала домашню та у приват. пансіонах. 1843 по­зна­йомилася з гостем свого брата Василя П. Кулішем, з яким і одружилася в Оленівці 1847. На весіл­лі старшим боярином був Т. Шевченко, про якого вона залишила спогади («Згадка про Шевченка», 1911). Молоді виїхали до Варшави, де Куліша заарештували у справі кирило-мефодіївців. Втративши через стрес майбутню дитину, вона поїхала за чоловіком у С.-Петербург, а потім на 3 р. до Тули. Від 1854 жили у С.-Петербурзі, подорожували по Європі (1858, 1861), пере­бували у Варшаві (1864–68), Відні (1871), деякий час у Львові. Від 1883 оселилися у с. Мотронівка, в садибі Б. Перші оповіда­н­ня опубл. в альманасі П. Куліша «Хата» (1860), подальші — в журналах «Основа», «Киевская старина», «Літературно-науковому віснику» (т. 13, 15, 18), в альманахах М. Старицького («Рада», 1884), Н. Кобринської («Перший вінок», 1887 та «Наша доля», 1893). Допомагала Н. Кобринській у її видавн. діяльності. Твори Б. по­значені «етно­графічним» змалюва­н­ням селян. побуту, тонким зна­н­ням жін. психології, написані щиро нар., лексично багатою мовою («Пере­мога», «Молодича боротьба», «Русалка» та ін.). Критика звинувачувала її в «стено­графічному» від­творен­ні життя, «етно­графічному натуралізмі», зараховувала до «етно­графічно-побутової школи» в укр. літ-рі. Від 1927 твори Б. не видавалися. Після смерті Куліша (1897) решту життя присвятила клопотам про його літ.-наук. спадщину та створе­н­ня його музею. Остан­ні роки прожила у злиднях. Похована у батьків. садибі поряд із чоловіком. Значна епістолярна спадщина Б. зберігається у Черніг. літ.-мемор. музеї М. Коцюбинського (її адресантами були Б. Грінченко та його дочка Настя, І. Пулюй, Л. Шраг, М. Кочубей та ін. укр. діячі); частина рукопис. спадщини — в Ін­ституті літ-ри НАНУ.