БАРВІ́НСЬКИЙ Борис (28. 10. 1889, с. Грищинці, нині Канів. р-ну Черкас. обл. — 04. 01. 1980, Нью-Йорк) — військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Закін. Київ. духовну семінарію (1911), 1-у Київ. школу прапорщиків, школу сотен­них командирів Зх. фронту. Від 1917 — на службі в укр. війську: сотник 1-го укр. полку ім. Б. Хмельницького та полку ім. П. Полуботка, курін­ний Київ. полку Вільного козацтва, брав участь у боях в обороні Києва від більшов. військ М. Мурав­йова взимку 1918. За Геть­манату — пом. губ. комен­данта Київщини. 1919 — пом. командира 3-го Січового полку на антибільшов. фронті, нач. охорони Гол. отамана Армії УНР. Від 1920 — сотник охорони Гол. отамана С. Петлюри. Після поразки Армії УНР був інтернований у табір м. Каліш (Польща). Від 1926 — під­полковник 2-го від­ділу штабу військ. міністра УНР в екзилі, від­повід­ав за звʼязок із Над­дні­прян. Україною, нелегал. засла­н­ня емісарів. Від 1928 служив старшиною за контрактом у Польс. армії. 1945 покликаний генералом П. Шан­друком на службу до УНА командиром 30-го полку 1-ї Укр. дивізії, брав участь у боях проти частин рад. армії під Баутценом (Німеч­чина). 1947 ви­їхав до США.