Барвінський Борис
БАРВІ́НСЬКИЙ Борис (28. 10. 1889, с. Грищинці, нині Канів. р-ну Черкас. обл. — 04. 01. 1980, Нью-Йорк) — військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Закін. Київ. духовну семінарію (1911), 1-у Київ. школу прапорщиків, школу сотенних командирів Зх. фронту. Від 1917 — на службі в укр. війську: сотник 1-го укр. полку ім. Б. Хмельницького та полку ім. П. Полуботка, курінний Київ. полку Вільного козацтва, брав участь у боях в обороні Києва від більшов. військ М. Муравйова взимку 1918. За Гетьманату — пом. губ. коменданта Київщини. 1919 — пом. командира 3-го Січового полку на антибільшов. фронті, нач. охорони Гол. отамана Армії УНР. Від 1920 — сотник охорони Гол. отамана С. Петлюри. Після поразки Армії УНР був інтернований у табір м. Каліш (Польща). Від 1926 — підполковник 2-го відділу штабу військ. міністра УНР в екзилі, відповідав за зв’язок із Наддніпрян. Україною, нелегал. заслання емісарів. Від 1928 служив старшиною за контрактом у Польс. армії. 1945 покликаний генералом П. Шандруком на службу до УНА командиром 30-го полку 1-ї Укр. дивізії, брав участь у боях проти частин рад. армії під Баутценом (Німеччина). 1947 виїхав до США.
Рекомендована література
- Турко Р. Генерал-хорунжий Борис Барвінський: Жмут споминів. Вісті комбатанта. Торонто; Нью-Йорк, 1980. Ч. 3(107); Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття. 1917–1921 роки. К., 1995;
- Колянчук О. Українська військова еміграція з Польщі. Л., 2000;
- Боляновський А. Дивізія «Галичина». Історія. Л., 2000;
- Колянчук О., Литвин М., Науменко К. Генералітет українських визвольних змагань: Біограми генералів та адміралів українських військових формацій першої половини ХХ століття. Л., 1995.
Завантажити статтю
Людина 
