Баротерапія

Визначення і загальна характеристика

БАРОТЕРАПІ́Я (від грец. βἀρος — тиск і терапія) — метод лікува­н­ня стиснутим повітрям (киснем, газовими сумішами). Викори­ста­н­ня газових сумішей під тиском поклало початок методу гіпербаротерапії. Ви­окремлюють 3 види гіпербаротерапії: лікувал. реком­пресія, лікувал. ком­пресія, оксигенобаротерапія (гіпербарична оксигенація). Можливості викори­ста­н­ня стиснутого повітря з лікувал. метою ви­значили дві події: 1643 Є. Торічел­лі від­крив, що повітря має вагу, а 1660 Р. Бойль побудував першу ком­пресійну камеру для дослідже­н­ня впливу на організм стиснутого повітря. Англ. лікар Геншоу 1664 вперше викори­став щільність повітря як лікувал. чин­ник. У серед. 19 ст. терапію стиснутим повітрям впровадили в мед. практику франц. лікарі К. Правац і Е. Табарʼє. У 60-х рр. 19 ст. барокамери для викори­ста­н­ня стиснутого повітря зʼявились у Швеції, Німеч­чині, Англії, Бельгії, Росії. 1862 у С.-Петербурзі ви­йшла книга А. Католинського «О действии разрежен­ного и сгущен­ного воздуха на организм человека и о применении сжатого воздуха к лечению больных». Перше викори­ста­н­ня кисню з лікувал. метою повʼязують з імʼям Козе (1780). Лікува­н­ня киснем у нормобаричних умовах за­пропонував і почав використовувати в клін. практиці С. Анапов (дис. «О терапевтическом применении вдыхания кислорода», 1873).

Метод лікува­н­ня за допомогою кисню з під­вищеним тиском при викори­стан­ні в клін. практиці має багато назв: лікува­н­ня під­вищеним тиском О₂ (І. Березін); гіпербарооксигенація (Г. Ратнер); гіпербарична оксигенація (С. Ефуні, Л. Бокерія та ін.); оксигенобаротерапія, або оксибаротерапія (Ю. Шапошников). Термін «гіпербарична оксигенація» (ГБО) отримав найбільше схвале­н­ня й був офіційно затверджений на 1-й Всесоюз. конф. «Викори­ста­н­ня О₂ під під­вищеним тиском у медицині» (1971).

За­стосува­н­ня ГБО є пер­спективним наук.-практ. напрямом у клініці для лікува­н­ня хворих з різною патологією. Діапазон викори­ста­н­ня кисню як лікувал. засобу великий, і сучас. рівень знань дає змогу ви­значити показа­н­ня до його викори­ста­н­ня, враховуючи особливості кожної хвороби. ГБО компенсує практично будь-яку форму гіпоксії, насамперед зумовлену втратою чи ін­активацією значної частини циркулюючого гемо­глобіну. На сьогодні об­ґрунтовані основи клініко-фізіолог. проявів дії ГБО: метаболічна, антибактеріальна, потенціюва­н­ня дії фармаколог. препаратів, імунокоригувальна та ін. ГБО стимулює процеси окислювал. фосфорилюва­н­ня у внутр. органах при гіпоксії та синтезі високо­енергет. сполук. ГБО нерідко за­стосовують у випадку, коли хворим протипоказані мед. препарати патогенет. і симптоматич. дії. Нині вироблено апробовані практ. рекомендації (Ін­ститут урології та Ін­ститут нефрології АМНУ) щодо за­стосува­н­ня ГБО. Метод ГБО використовують у нефролог. практиці як монотерапію, а також для комплекс. лікува­н­ня нирк. захворювань. Створено новий напрям — гіпербарична фармакологія, що ви­вчає можливість одночас. викори­ста­н­ня стиснутого повітря з фармаколог. засобами. ГБО потенціює дію діуретичних, антиаритмічних, гіпотензивних, антибактеріал. і цитотоксич. препаратів, а також препаратів групи β-блокаторів і серцевих глюкозидів. ГБО змінює чутливість специф. рецепторів, при цьому проявляє β-адренолітичний, α-адрено- і М-холіноміметичний ефекти. У звʼязку з цим змінюються фармаколог. ефекти препаратів, які діють на ці рецептори. Патогенетично виправ­даним є викори­ста­н­ня ГБО в комплекс. лікуван­ні гострих отруєнь, що су­проводжуються блокадою різних ланок кисневого каскаду. Від 1997 у Луган. обл. центрі Б. впроваджуються метод. рекомендації з включе­н­ня методу ГБО в стандарти на­да­н­ня мед. допомоги (К. Вороб­йов).

Лікува­н­ня за допомогою під­вищеного парціал. тиску кисню в Україні стало можливим завдяки оснащен­ню багатьох лікувал. закладів необхідним тех. обладна­н­ням і під­готовці від­повід­них спеціалістів. Роз­роблено режими ГБО лікува­н­ня хворих на гломерулонефрит, вірусні гепатити, інфекц. хвороби, виразкову хворобу шлунка і дванадцятипалої кишки, які використовуються в клініці терапевт. нефрології Ін­ституту нефрології АМНУ, у Гол. військ. клін. шпиталі МО України, ін. лікувал. установах України.

Літ.: Савицкий Н. Н. Кислородная терапия. Ленин­град, 1940; Жиронкин А. Г. Кислород. Физиологическое и токсическое действие. Обзор про­блемы. Ленин­град, 1973; Актуальні пита­н­ня екс­периментального і клінічного викори­ста­н­ня баротерапії: Тези 1-ї Укр. наук.-практ. конф. з між­нар. участю. Дн., 1995; Румʼянцев Ю. В., Пиріг Л. А., Нікуліна Г. Г. Вплив різних режимів гіпербаричної оксигенації на пере­біг гломерулонефриту // Пробл. воен. здравоохранения и пути его реформирования. К., 1998; Ляшенко В. Г., Городецкий М. М., Румянцев Ю. В. и др. К во­просу применения гипербарической оксигенации в клинике инфекцион­ных болезней // Соврем. аспекты воен. медицины: Сб. науч. трудов междунар. науч.-практ. конф. инфекционистов и эпидемиологов ВС Украины. К., 1998.

Ю. В. Румʼянцев

Завантажити статтю