Батальний жанр

БАТА́ЛЬНИЙ ЖАНР (від франц. bataille — битва) — вид образотворчого мистецтва (пере­важно малярства, меншою мірою різьби й графіки), що від­ображає воєн­ні події й життя армії (військові походи, будні обозу). Б. ж. може роз­глядатися як особл. роз­діл істор. жанру. Художника, який спеціалізується з цієї тематики, називають баталістом. Зображе­н­ня битв зʼявляються вже в мистецтві Стародав. Єгипту, Ас­сирії, Греції та Риму. У по­ступовому роз­витку цього жанру окреслюються зав­да­н­ня: прославля­н­ня пере­мог володарів і його звеличе­н­ня, які набувають алегорич. й символічного змісту. У мистецтві антич. Греції батальні сцени з міфології зображували на фронтонах (фризових композиціях храмів) у ви­гляді круглої скульптури та рельєфів, а також вазових роз­писах. У мистецтві Стародав. Риму батальні сцени слугували во­звеличен­ню держави і прославлян­ню полководця-імператора (рельєфи тріумф. арок, колон Траяна та Марка Аврелія). Видатною памʼяткою є мозаїка з зображе­н­ням битви Александра Македонського з Дарієм (зна­йдена в Помпеях). У середні віки батальні сцени зʼявилися в книжк. мініатюрах, а також в іконах та монум. роз­писах Візантії, де святих воїнів подавали в напружено-драм. двобої з драконом (сатаною), на здибленому коні. Таке зображе­н­ня мало алегорич. характер і спиралося на широко-поет. трактува­н­ня змісту та асоціативність популяр. образу. Згодом було пере­несене в мистецтво християн. Київ. Русі.

Ратна справа і воїни були в пошані — актуал. тема для втіле­н­ня у святих образах воїнів-мучеників Георгія Побєдоносця, Теодора Стратилата, Дмитрія Солунського, Теодора Тирона, Маврикія та ін., що стали небес. покровителями «христолюбивого воїнства». Найчастіше їх пред­ставляли в іконах, настін. роз­писах і мозаїці як ратників. На­приклад, на двох шифер. плитах з Михайлів. Золотоверхого собору в Києві вершники зображені попарно — вони їдуть назу­стріч один одному, мов у динаміч. двобою. Така во­йовнича екс­пресія в іконах того часу від­сутня. Однак ікона «Дмитро Солунський» (12 ст., ДТГ) належить до унікальних у всьому словʼян. світі своїм потрактува­н­ням ідеалу мужньої краси, як він сформувався в тодішньому Київ. середовищі й від­бився в літературі («По­вча­н­ня Володимира Мономаха»), героїзмом особи і поня­т­тям честі. Ікон­ний образ мав живого прототипа — київ. князя Ізяслава (Дмитра), сина Ярослава Мудрого, який славився лицарством, хоробрістю, благородством і правдолюбством. Лицарями-захисниками ви­ступають брати Борис і Гліб — перші руські святі, які втілюють братню любов і не­приязнь до княжих роз­братів. Числен­ні ікони по­вторюють первіс. образ — два воїни пліч-о-пліч стоять зі зброєю, як незборима стіна (12 ст., Київ, Музей рос. мистецтва). Глибше ідея захисту рідної землі виражена в іконі «Борис і Гліб на конях» (поч. 14 ст., ДТГ) — найпоетичнішому образі старого мистецтва, що втілював ви­зрілу після нашестя монголо-татар глибоку нац.-патріот. ідею оборони Русі. Батальне дійство роз­крито в кле­ймах житій. ікони «Борис і Гліб» (поч. 14ст., ДТГ), намальов. для церкви Бориса і Гліба в Запрудах у м. Коломна (нині Моск. обл.) майстрами з оточе­н­ня Київ. митрополита Петра Ратенського. Іконо­графія клейм від­повід­ає «Сказанію про Бориса і Гліба», серед яких шедеврами є «Поверне­н­ня Бориса з походу», «Князь Ярослав бʼється зі Святополком», що були першими сценами такого змісту. Їхнє пластично-композиц. виріше­н­ня нагадує мініатюру близького до них за стилем Київ. Псалтиря (1397), виготовленого київ. майстрами. Серед 303-х ілюстрацій цього поет. твору чимало належать до Б. ж.: «Два вершники, які дрімають», «Потопле­н­ня військ фараона в Червоному морі», «Взя­т­тя Єрусалима і поби­т­тя євреїв», «Два епізоди битв Іоана з амонітами та сирійцями». Ці епізоди складні за оповід­дю й за пере­да­н­ням динаміки руху. Найкращим від­ображе­н­ням такого характеру битв є сцена «Архангел Михаїл нищить військо фараона в морі» житій. ікони «Св. архангел Михаїл» (1550–80, Шаришський музей, Бардіїв, Словач­чина) — геніальне виріше­н­ня на основі традицій мініатюр. мистецтва. Ікон­на умовність у зображе­н­нях битв продовжувалась у гравюрах (напр., ілюстрації до книг кирилів. друку 15–18 ст.). Під впливом європ. мистецтва зʼявляються перші спроби правдивого зображе­н­ня батал. сцен. Таким першим неікон­ного характеру зображе­н­ням вважають битву кін­них і піших на тлі пасійної сцени «Поцілунок Юди» з Успен. іконостасу (Львів), намальов. 1638 М. Петрахновичем. Це страхітливий хаос битви, в якій важко ви­значити ворожі табори і яка є від­би­т­тям тривалих ідеол. битв між католицизмом і православʼям.

Таке казково-умовне та наївне від­ображе­н­ня битв в іконах спричинило потребу в реал. зображен­ні воєн. сутичок. На замовле­н­ня власників замків Галичини і Поді­л­ля основною декорацією парад. зал були плафони з намальов. баталіями. У бережан. замку Сенявських одна стеля була прикрашена зображе­н­ням битви під Журавном, друга — пере­мож. битви з турец. армією під Від­нем 1683. У Під­горец. замку плафон­ні баталії виконав нідерланд. художник Й. де Баан. 17 ст. — час бурхливого роз­витку Б. ж. і повного від­риву від традиційного малярства. Активні прояви його ді­йшли до нашого часу пере­важно в гравюрі. Найдавнішими є ксило­гравюри до «Вҍршҍ на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича-Сагайдачного» (1622) К. Саковича, три з яких сповнені патріот. змісту. Перша зображує козака з мушкетом на плечі (емблема запороз. війська) друга — здобу­т­тя Кафи: на тлі турец. фортеці козацькі «чайки» атакують турец. галери; третя, можливо, по­вторює домовин. порт­рет П. Сагайдачного: геть­ман верхи на коні в русі — монум. образ видат. полководця та істор. діяча. Твір утілює ідею козац. незалежності та воєн. доблесті. Такого типу над­гробна хоругва висіла над домовиною Т. Хмельницького в Суботові (1653). Тип героїзов. порт­рета запозич. з європ. мистецтва і згодом епічніше роз­винутий. Першим великого роз­міру твором укр. ренесанс. мистецтва стала картина львів. живописця Ш. Богушовича «Битва під Клушином» (1620) — на плацдармі, побаченому з висоти пташиного лету, роз­таш. загони польс. та моск. військ. Достовірно від­творено зброю, мундири різних родів військ. військ. емблеми, проте кривавої битви не змальовано — лише дрібні сутички пере­днього плану. Ця битва від­булася 1610, її виграли польс. війська під командува­н­ням С. Жолкевського, не­зважаючи на більші сили противника під керівництвом боярина Д. Шуйського.

Панорамне роз­горта­н­ня баталій характерне для малярства 2-ї пол. 17 ст., однак з динамічнішими пристрастями й цілісним охопле­н­ням усього полігону побоїща, над яким зді­ймається на коні полководець-король. Це — панегірик для звеличува­н­ня. Такому типові батал. картин умовно-алегорич. характеру з зав­да­н­ням прославля­н­ня, впровадж. франц. художником Ш. Лебреном, від­повід­ають «Битва під Хотином» С. Андреаса та два монум. твори «Битва під Від­нем» і «Битва під Парканами» італійця М. Альтомонте (усі — Львів. галерея мистецтв, екс­поновані в Олеському замку). Альтомонте попередньо створив невеликого роз­міру сім баталій: битви під Хотином, Журавном, Львовом, Теребовлею, Естергомом, Від­нем і Парканами. У двох картинах великого роз­міру (належать до найбільших в історії укр. мистецтва) звеличено Яна Собєського як пере­можця над турец. армією. У Львові, у вірмен. церкві, до 1870 зберігалася картина знач. роз­мірів «Облога Камʼянця-Подільського турками 1672».

Тема боротьби проти набігів крим. татар і турків, що тривали кілька століть по­спіль, особливо зактивізувалася під впливом батальних творів Альтомонте, створ. на­прикінці 17 — у 1-й пол. 18 ст. Зображувалися сутички кавалерій. загонів («Битва під мостом», «Битва з турками під мурами міста», обʼ­єд­нані заг. на­звою «Битва з турками» — Львів. істор. музей).

У Запоріж­жі найпопулярнішими були «Козацькі Покрови», багатопо­статеві зображе­н­ня з характер. рисами запорожців, з прапорами, шаблями, булавами, литаврами, гарматами. На великому січовому прапорі — гол. запороз. «клейноді» (60-і рр. 18 ст.) з червоного шовку — було зображено озброєну гарматами галеру з кількома десятками запорожців у стані драматизов. під­несе­н­ня. Дві по­статі на перед. плані, можливо старшини, ведуть динамічну роз­мову. У кутах прапора — Ісус Христос і патрон Запоріж­жя Архангел Михаїл. На прапорах найчастіше зображали козака з рушницею в рокайлевому картуші. У гравюрах повніше й детальніше змальовували битви з пд. ворогами. Битва під Чигирином 1677, зображ. на гравюрі «Літопису Величка», «Облога Почаєва турками» 1675 ієромонаха Анатолія і гравюра з його картини, виконана 1704 Н. Зубрицьким, стали під­ставою для багатьох пізніших батал. зображень. Взя­т­тя Азова та ін. турец.-татар. фортець від­ображено у низці гравюр (Л. Тарасевич, Г. Одорський).

Пере­можно завершену боротьбу з крим. татарами змальовували батал. сцени на іконах «Пророк Єлисей зі святителем Мефодієм» та «Апостоли Петро і Павло» в соборі Полтави. У18 ст. в Б. ж. існували умовно-алегоричне схрещува­н­ня та побутова лінія — залежно від конкрет. нац., соц.-сусп. умов, від вимог замовників різних соц. верств. Б. ж. в укр. мистецтві 19 ст. не набув актив. роз­витку. Великі істор. події (наполеонів. війни, Крим. війна, визволе­н­ня Балкан від Осман. імперії) не мали від­гуку. Академізм початку столі­т­тя по­значився на акварелі І. Сошенка «Битва Александра Македонського з Дарієм» (1840-і рр.). Будні солдатчини в задушливій без­виході самодержав. без­зако­н­ня, де простому солдатові вготовано каліцтво, вʼязницю, кару шпіцрутенами, роз­криті в геніал. творах Т. Шевченка. У 2-й пол. 19 ст. помітне патріот. зацікавле­н­ня романт. минулим. К. Устиянович малює «Козацьку битву» (1890), а С. Васильківський від­творює побут Січі у низці картин («Козак у Степу», «На варті», «Сторожа запорозьких вольностей» та іл. до альбому «З української старовини», 1900).

Козацьку тему продовжують М. Івасюк («Іван Богун у бою»), О. Мурашко («Похорон кошового»), Ф. Красицький («Гість із Запоріж­жя») та М. Микешин (памʼятник Б. Хмельницькому, 1889, Київ). До поч. 20 ст. укр. батальне мистецтво йшло від традицій. умов, композицій, з полководцем у центрі, до реальних картин, до посиле­н­ня ролі краєвиду й психол. навантаже­н­ня, до глибшого ро­зумі­н­ня явищ миру і війни. Наслідки 1-ї світової війни глибоко роз­криті у творах А. Петрицького «Інваліди» (1924) та Ф. Кричевського (триптих «Життя», 1925–27). У рад. час твори Б. ж. використовували з агітацій. метою, навʼязуючи створе­н­ня епопеї пере­моги ідей більшов. пере­вороту. Але в межах замовної тематики чимало художників зверталися до істор. подій боротьби за волю народу і визволе­н­ня України, зокрема майстру багатьох батальних сцен М. Самокишу належить низка непереверш. творів «Вʼїзд Бог­дана Хмельницького до Києва в 1648» (1929), «Бій Івана Богуна з польським магнатом Чернецьким», «Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким» (обидва — 1932). У діаспорі козац. тему продовжують П. Андрусів та Б. Крюков. У творах на істор.-рев. тематику роз­крито чимало зусиль, сподівань, віри в краще життя людей, пере­конаних новою пропагандою й готових чесно боротися за висунуті більшовиками високі ідеали. Це — «Пере­хід богунців через Дні­про» Г. Світлицького, 1928; «Під­віз провіанту до броненосця "Потьомкін"» Л. Мучника, 1934); «Пере­хід Червоної армії через Сиваш» М. Самокиша, 1935; «Пере­можці Врангеля» Ф. Кричевського, 1934–35. Ще активнішим було зверта­н­ня до батальної теми по закінчен­ні 2-ї світової війни (В. Пузирков «Чорноморці», 1947; О. Лопухов «Війна», 1968–69; Д. Крвавич, Е. Мисько та ін. — «Монумент бо­йової слави Рад. ЗС» у Львові, 1970; О. Артамонов «Йде війна народна...», 1975; Є. Гордієць «Солдати», 1977).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю