Білокінь Сергій Іванович
БІЛОКІ́НЬ Сергій Іванович (01. 07. 1948, Київ — 14. 04. 2023, м. Пало-Альто, шт. Каліфорнія, США) — історик, джерелознавець, бібліофіл. Син І. Білоконя. Кандидат філологічних (1978), доктор історичних (2000) наук. Академік УВАН (2006). Заслужений діяч науки і техніки України (2007). Національна премія України ім. Т. Шевченка (2002). Закінчив Київський університет (1971). Голова Київського наукового товариства ім. П. Могили (1990). Ініціатор видання журналу «Наше минуле» (1993), серії «Хто є хто в Україні?» (1994). Від 1996 працював провідним науковим співробітником Інституту історії НАНУ (Київ). Від 2002 був керівником Центру культурологічних досліджень цього інституту. Досліджував історію української аристократії, культури, Церкви, більшовицьких репресій. Праці про українських істориків, письменників, мистецтвознавців, діячів православної церкви, а також із загальних питань джерелознавства та історіографії, книгознавства. Автор і науковий консультант енциклопедичних видань та науково-популярних фільмів. Видав спогади М. Грушевського (1988–89), низку праць С. Єфремова.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Закоханий у вроду слів: М. Зеров — доля і книги. К., 1990; Чи маємо ми історичну науку? // Наше минуле. 1993. Ч. 1(6); Нариси історії української інтелігенції: У 3 кн. К., 1994. Кн. 1–2; Доля української національної аристократії // Генеза. К., 1996. Кн. 1(4); Іванна Синенька-Іваницька. К., 1997; Масовий терор як засіб державного управління в СРСР. 1917–1941 рр.: Джерелознавче дослідж. К., 1999; Механизм большевистского насилия. К., 2000; Музей України: Збірка П. Потоцького. К., 2002.
Рекомендована література
- Кузьменко О. Д. Сергій Білокінь: Бібліогр. покажч. К., 1989;
- Гирич І. Оборонець і дослідник національної культурної спадщини // ПУ. 1998. Ч. 3–4(120–121).
Завантажити статтю
Людина 
