КОЛЛІ́ Людвик Петрович (23. 12. 1849, м. Фрайбурґ, Швейцарія — 28. 12. 1917(10. 01. 1918), м. Феодосія, нині АР Крим) — музеє­знавець. Дійсний член Таврійської ученої архівної комісії (1901), Одеського товариства історії та старожитностей (1904), почесний член Лігурійського товариства історії (Італія, 1914). На батьківщині ви­вчав філософію та право. 1868 пере­їхав до Росії. Працював гувернером і учителював у Подільській губернії й Одесі; 1878–1906 викладав французьку мову у чоловічих і жіночих гімназіях Феодосії; водночас 1900–17 — завідувач Феодосійського музею старожитностей. Зробив значний внесок у збереже­н­ня та роз­шире­н­ня музейної колекції (станом на 1912 — 2,5 тис. од. зберіга­н­ня), об­стоював необхідність законодавчого врегулюва­н­ня проведе­н­ня археологічних досліджень. 1905 очолив одні з перших у Росії під­водні роз­копки, в ході яких зна­йдено античні амфори. Публікації з історії та культури античного і середньовічного Криму вміщував у «Известиях Таврической ученой архивной комис­сии», серед них — «Об одном барельефе Феодосийского музея» (1903, № 35), «Христофоро ди Негро, последний консул Солдаи» (1905, № 38), «Падение Каффы: Последние годы генуэзских поселений в Крыму» (1918, № 54).