Бачинський Євген Васильович

Визначення і загальна характеристика

БАЧИ́НСЬКИЙ Євген Васильович (псевд. і крипт.: Євген Бачина-Бачинський, Дукельський, Іван Муратов, Євген, Б. та ін.; 12(24). 08. 1885, м. Катеринослав, нині Дні­пропетровськ — 30. 10. 1978, м. Бюль, Швейцарія) — громадсько-політичний та церковний діяч, військовик, журналіст. Брат Сергія та Леоніда, батько Василя Бачинських. Походив із заможного старшин. козац. роду. Навч. в Орлі у кадет. корпусі, у С.-Петербур. Михайлів. артилер. школі, закін. Женев. університет (1924). Від 1905 служив офіцером на нім.-рос. кордоні в Осовец. фортеці. Один із засн. таєм. військ. організації Всерос. союзу офіцерів, мета якої шляхом держ. пере­вороту встановити федерал. устрій у Рос. імперії. 1908 заарешт., але того ж року втік із вʼязниці й став політ. емі­грантом. 1910, подорожуючи по Європі, від­відав Галичину й Буковину, зупинявся у багатьох греко-катол. священиків. У Львові по­зна­йомився з митрополитом Андреєм Шептицьким. У Парижі (1910–14) був фундатором і скарбником укр. громади. Пере­їхавши до Женеви, заснував Укр. клуб (від 1934 — Укр.-швейцар. клуб). Виконуючи 1915–17 обовʼязки пред­ставника СВУ у Відні, редагував орган цієї організації «La Revue ukrainienne». Був ред. тижневика «Ukraina» (травень 1917 — серпень 1919, м. Лозан­на) і спів­засн. «Української книгарні» (1917–21). Редагував «Вісник» Укр.-швейцар. торг. палати (1919–28). Від 1918 уряд УНР при­значив його в. о. консула в Лозан­ні. Пізніше працював у Швейцар. теле­граф. агенції, був пере­кладачем. За по­да­н­ням Б. та М. Рудницьких Укр. громада за кордоном звернулася до Ліги Націй із проха­н­ням захистити українців Галичини від полонізації. Від 1922 — офіц. пред­ставник УАПЦ у Зх. Європі. Організував у Женеві ви­да­н­ня церк. бюлетенів «Благовісник» (від 1925 виходив франц. та нім. мовами) та «Ек­клезія» (від 1930 — франц. та українською мовою). Автор низки статей реліг. тематики, на­друк. у г. «La tribune de Geneva».1939 Б. заснував Центр. допомоговий комітет Укр. Червоного хреста в екзилі. Був дир. цього Центру до його роз­пуску 1950. Допоміг великій кількості укр. емі­грантів, рятуючи їх від поверне­н­ня до Рад. Союзу після війни. 1955 хіротонізований на єпис­копа УАПЦ (соборноправної). До 1978 очолював Зх.-європ. ієрархію УАПЦ. Спів­працював у десятках часописів. Автор спогадів «Рік 1917. Початок другої революції в Росії, як вона від­билася серед українців в Швейцарії» // «Визв. шлях», Лондон, 1958–59, кн. 132–136, уривки з яких ви­дані у кн. «Євген Коновалець та його доба» (Мюнхен, 1974).

Пр.: З життя українців в Парижі // Сніп. Х., 1912. Ч. 41; Від­окремле­н­ня Галичини в голосах французької преси // Вісн. СВУ. 1917. № 3(133); Французька преса за два роки війни про український рух // Там само. № 7(137), 9(139), 15(144); З франкороманської преси // Там само. № 24(153); Мої зу­стрічі та силуєти українських малярів і різьбарів на чужині: спогади старого емі­гранта за роки 1908–1950 // Нові дні. Торонто, 1952; Українська друкарня в Женеві // 2-а наук. зб. УВАН. Нью-Йорк, 1953.

Літ.: Липківський В. Історія Української православної церкви. Він­ніпеґ, 1961; Українські православні церкви // Мартирологія укр. церков. Торонто; Балтимор, 1987. Т. 1; Генош О. Батьківщину не вибирають // За вільну Україну. 1991. № 18; Бачинська К. Чотири брати — сини України // Поділ. братство. Камʼянець-Подільський, 1993. № 3; Її ж. Зу­стрічай, Січеславщино, своїх синів // Борисфен. 1994. № 5(35); Бачинський М. Бачинський Євген Васильович // Укр. журналістика в іменах. Л., 1995. Вип. 2; Його ж. Олександр та Євген Бачинські // Укр. біо­графістика. К., 1999; Його ж. Його називали ходячою українською енциклопедією // Ex professo: Зб. наук. праць. Дн., 2001. Вип. 3.

М. С. Бачинський

Завантажити статтю