Бачинський Сергій Васильович

БАЧИ́НСЬКИЙ Сергій Васильович (псевд. і крипт.: С. Бас, Наддніпрянець, Кремінчанин, Obserwator, Homunelus, Свій, Острожанин, Б-кий, Б. С., Я. Я., Я, К та ін.; 14(26). 02. 1887, м. Катеринослав, нині Дніпропетровськ — 22. 06. 1941, Київ) — громадсько-політичний діяч, публіцист. Брат Євгена та Леоніда Бачинських. Закін. кадет. корпус у м. Орел, продовжив навч. у С.-Петербурзі у військ. Андріїв. школі, згодом у Ліс. інституті. Уникаючи арешту за громад.-політ. діяльність, емігрував на поч. 1909 до Франції. У Парижі закін. матем., а в Тулузі — агроном. факультети. 1917 повернувся з еміграції на батьківщину й був обраний кер. міської та губ. організацій укр. есерів Катеринославщини. Пізніше очолив Херсон. і Таврій. губ. організації, став чл. Президії та ЦК партії укр. есерів, увійшов до редколегії центр. органу партії — часоп. «Боротьба». Влітку 1918 через політ. розбіжності вийшов із партії укр. есерів. Разом із генералом О. Павленком-Старшим підняв повстання на Катеринославщині проти німців та гетьмана П. Скоропадського. Від селян. спілки Катеринославщини був обраний до Труд. конгресу, увійшов до складу його Президії. Діяльність Б. була спрямована на об’єднання укр. земель у єдину Соборну укр. державу. Як заст. міністра закордон. справ уряду Директорії УНР від лютого до поч. квітня 1919 брав участь у переговорах із представниками Антанти в Одесі та на залізнич. ст. Бірзулі. Від літа 1919 викладав у Кам’янець-Поділ. університеті. Декан с.-г., а згодом природн. факультетів. Читав лекції з матем. аналізу, завідував каф. Продовжував громад.-політ. та журналіст. діяльність. Співорганізатор і голова Селян. соціаліст. партії. У листопаді 1920 евакуювався з урядом УНР до Тарнува (Польща), де брав активну участь у створенні Ради Респ. (РР) УНР. Член Президії РР, в. о. 1-го секр. РР. Від літа 1921 до серпня 1936 працював з перервами у Крем’янці, Острозі, Дермані, Луцьку, Рівному та ін. містах повіт. агрономом, учителем, дир. школи, зав. с.-г. дослід. станції. Водночас організовував осередки товариства «Просвіта» («Рідна хата») з бібліотеками-читальнями та гуртками худож., мист. творчості. Мав зв’язок із підпіллям Великої України. Влітку 1939, уникаючи чергового (9-го) арешту, нелегально виїхав у село під Луцьк. Не бажаючи емігрувати до Німеччини, повернувся в Межиріччя, де жив тривалий час і продовжував підпіл. роботу. 29 лютого 1940 заарешт. органами НКВС. 13 квітня 1940 його родину вивезли в Казахстан. 24 травня 1941 Київ. обл. суд виніс вирок — розстріл. Вирок виконано 22 червня 1941. Похов., ймовірно, у Биківнян. лісі під Києвом.

Редакц. діяльність розпочав 1904, коли разом із братом Євгеном видав ж. «Михайловец», продовжував у Катеринославі: «Селянська спілка» (1917), «Наше життя» (1917–18), «Республіканець» (2-а пол. 1918 — січень 1919); у Кременці — «Зоря кращого» (1922) та у Луцьку — в часописі «Народний вісник», де 1927–28 очолював агроном. відділ. і надрукував понад сто статей. Творчий доробок (здебільшого рукописи) знищені органами НКВС або зберігаються в архівах СБУ чи Федерал. служби безпеки РФ (під час війни матеріали справи Б. були вивезені й зберігалися під Москвою). У матеріалах слідства (два акти вилуч. документів зі схову, а також свідчень із допитів) згадуються 3 друк., 15 неопубл. праць, зокрема: «Крути» «Шлях Української Держави», «До характеристики українських правих партій», «Що для всіх мас є добре?», «Про Петлюру та Пілсудського», «Військо і політика», «За кордоном», «Матеріали до історії української еміграції» та ін. З наяв. праць — «Народна школа у Франції» (Кам’янець-Подільський, 1919), переклади з Ч. Дарвіна «Походження видів» та статті, опубл. в Парижі у матеріалах конгресу ентомологів 1932.

Рекомендована література

1. Кандидатури ЦК Української партії соціалістів-революціонерів до Установчих зборів // Боротьба. 1917. № 12/13;
   Google Scholar Internet
2. Христюк П. Замітки і матеріали до історії Української революції 1917–1920 рр. Т. 4. Відень, 1921. Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917–1921. Ч. 1, 2. Прага, 1942;
   Google Scholar Internet
3. Феденко П. Ісаак Мазепа — борець за волю України. Лондон, 1954;
   Google Scholar Internet
4. Її ж. Зустрічай, Січеславщино, своїх синів. Дн., 1994;
   Google Scholar Internet
5. Бачинський М. Бачинський Сергій Васильович // Укр. журналістика в іменах. Л., 1995. Вип. 2;
   Google Scholar Internet
6. Його ж. Розповідь про свою родину // Літопис нескореної України. Кн. 2. Л., 1997;
   Google Scholar Internet
7. Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біогр. довід. К., 1998;
   Google Scholar Internet
8. Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914–1923 рр. Т. 2. Л., 1998;
   Google Scholar Internet
9. Білокінь С. Масовий терор, як засіб державного управління в СРСР (1917–1941 рр.). К., 1999;
   Google Scholar Internet
10. Чабан М. Січеславці в Центральній Раді. Дн., 2000;
    Google Scholar Internet
11. Бачинський М. Громадсько-політична і творча діяльність С. В. Бачинського. Л., 2003.
    Google Scholar Internet

Завантажити статтю