Бджільництво

Визначення і загальна характеристика

БДЖІЛЬНИ́ЦТВО — галузь аграрно-промислового комплексу України, що спеціалізується на роз­веден­ні бджіл для одержа­н­ня меду, воску та інших продуктів (маточного молочка, бджолиної отрути, прополісу), а також для запилюва­н­ня ентомофільних сільськогосподарських культур з метою під­вище­н­ня їхньої врожайності. Б.– один із найдавніших промислів людини. У своєму роз­витку Б. про­йшло кілька етапів: дике (збира­н­ня меду диких бджіл в дуплах дерев), бортництво, колодне Б. (утримува­н­ня бджіл у нерозбірних колодах і бортях, прикріплених на деревах), рамкове Б. Про Б. на території України згадується у творах Геродота (5 ст. до н. е.) та Павзанія (2 ст. н. е.), Ібн Раста (10 ст. н. е.). Історично першим було хаотичне, або дике Б. У 10–12 ст. утвердилася нова форма Б. — бортництво, або бортьове Б., що про­існувало до кін. 18 ст. — періоду масового вирубува­н­ня лісів. Роз­виток винокур., цукр. промисловості остаточно ліквідував бортництво. У небагатьох лісових місцевостях Волині й Поліс­ся бортництво про­існувало до 20 ст. Від 14 ст. зʼявилися згадки про пасічництво, коли вулики ставили на пнях на вирубаних ділянках лісів. Б. охоронялося звичаєвим правом, законами «Руської Правди» й Литов. статутом. Продукти Б. мали важливе значе­н­ня і в зовн. торгівлі, зокрема у 15–16 ст. були ві­домі «вос­кові комори» у Львові, Луцьку, Володимирі, Бересті. За козац. доби 16–17 ст. Б. досягає знач. роз­витку, поширюючись на Слобожанщину і козац. території. За часів кріпацтва Б. занепадає, тому на­прикінці 18 ст. рос. і австр. уряди звільняють пасічників від податків. Скасува­н­ня кріпацтва сприяло новому під­несен­ню Б. Вагомий внесок у справу рац. Б. зробив ві­домий укр. пасічник П. Прокопович, який 1814 першим у світ. практиці сконструював роз­бірний рамковий вулик і на його основі роз­робив систему до­гляду за бджолиними сімʼями. 1827 П. Прокопович заснував першу в Рос. імперії школу Б., де на­вчалися й іноземці. Значний внесок у роз­виток Б. в Україні зробили С. Велик­дан, М. Новлянський, І. Корабльов, М. Боровський (ред. ж. «Український пасічник»), В. Ващенко, О. Андріяшев, В. Шимановський (автор під­руч. «Методи пасічникува­н­ня»), П. Білецький-Носенко (автор праці «Пасечник или опытное пчеловодство в южной полосе Рос­сии», 1818; 1845), В. Різниченко (ред. ж. «Пасічнича старовина»), Є. Архипенко, Ю. Любинецький (засн. школи пасічників у Галичині, 1857), Л. Трещаківський, І. Наумович (засн. першого в Україні Товариства пасічників у Коломиї, 1868), М. Михалевич (автор першої книги українською мовою «Пасіка», Л., 1877), О. Покорський-Журавко, І. Марцинків, В. Пилипчук та ін. 1896 у Києві засн. Пд.-рос. товариство бджільництва, від­діли пасічництва працювали на числен. с.-г. ви­ставках. Виходила пасічниц. періодика: в Києві — «Ежегодник пчеловодства» (1896–1901), «Труды Южнорус­ского общества пчеловодства» (1903), «Листок пчеловода» (1906), «Українське бджільництво» (1906–10); у Катеринославі (нині Дні­пропетровськ) — «Пчела» (1908) та «Пчеловодное хозяйство» (1911); в Одесі — «Листок пчеловода» (1909). У 1910 в укр. губерніях Росії налічувалося бл. 68 тис. пасік із 630 600 вуликами. Напередодні 1-ї світової війни Б. найбільш роз­по­всюджене на Чернігівщині, в лісо­степовій зоні; річна продукція меду досягла 13 тис. т, воску — 1,4 тис. т.

Після 1-ї світової війни та подій 1917 у Росії почався занепад Б. За­провадже­н­ня НЕПу дало новий поштовх його роз­витку. 1921 в Україні було бл. 54 тис. вуликів. Від кін. 20-х рр. спо­стерігалося певне по­жвавле­н­ня в галузі Б. 1925 створ. Всеукр. бюро Б., в Харкові — н.-д. пасічну станцію, згодом — зональну станцію Всесоюз. ін­ституту Б., дослідну станцію в м. Умань (нині Черкас. обл.), школу в м. Боярка Київ. обл. (пере­творено на Боярський технікум Б.). На зх.-укр. землях у між­воєн. період від­булося по­жвавле­н­ня Б. Від­новлено діяльність товариства «Сільський господар» (мало секцію пасічників). На Карпат. Україні навч. й дослідну справу проводили Союз прикарпат. бджолярів, товариство «Рій» (Ужгород). 1930 виникла Поділ. спілка пасічників у Тернополі. У 20–30-і рр. в Україні виходило 27 журналів із Б., зокрема «Вісник пасічництва» (Київ), «Голос пасічника» (Житомир), «Пасічник» (1925– 31 — Прилуки, Харків), «Пасічнича старовина» (Харків), «Пасічник-колгоспник» (від 1930 у Харкові, від 1936 — «Колгоспне бджільництво»), «Українське пасічництво» (Львів), «Український пасічник» (Тернопіль), «Під­карпатське пчолярство» (згодом «Пчолярство»), «Пчілка», під­ручники з Б. 2-а світова війна за­вдала знач. шкоди Б. України: якщо 1939 в Україні було бл. 1 млн 300 тис. вуликів, то 1948 — лише 50 тис. Від 1960-х рр. Б. в Україні роз­вивалося шляхом зміцне­н­ня колгосп. та радгосп. пасік, створювалися спеціалізов. пасічниц. радгоспи пром. типу, між­колгоспні пасічні обʼ­єдн., роз­вивалося індивідуал. пасічництво. Від­новлено ж. «Український пасічник», засн. між­ві­дом. наук. зб. «Бджільництво».

Україна — одна з провід. країн роз­винутого Б., на неї припадає 1/7 світ. виробництва меду. У світі нараховується 48 млн бджолиних сімей, 1/10 з них — у нашій державі. Значна кількість бджолиних сімей — у Польщі, Румунії, Чехії, Словач­чині, США, Мексиці, Туреч­чині, Франції, Канаді, Австралії. 2002 в Україні вироблено 60 тис. т меду. Кліматична специфіка Пд. України сприятлива для продукува­н­ня меду: бджіл роз­водять у всіх природно-екон. зонах, причому скрізь Б. має пере­важно запилюв.-медозбір. напрям. Найбільше Б. роз­винуте в Лісо­степу та Степу (продуктивність пасік — 45–55 кг меду від бджолосімʼї). Природні умови Карпат. регіону (висока вологість, значні колива­н­ня добової т-ри) зумовлюють дещо нижчу продуктивність пасік — 15–25 кг від бджолосімʼї. В Україні виведено породи медоносних бджіл: укр. степова, карпатська, а також популяцію середньоросійських — поліські бджоли. Згідно з планом породного ра­йонува­н­ня, що перед­бачає чистопородне роз­веде­н­ня бджіл, укр. степова популяція роз­водитиметься у 18-ти обл., карпатська — в 7-ми обл., поліська — в 6-ти. Про­грамою «Селекція в Б.» на 1998–2010 перед­бачено збільше­н­ня числа бджолиних сімей до 6 млн з метою забезпече­н­ня ефектив. запиле­н­ня ентомофільних с.-г. культур. Селекц.-племін­ну роботу з бджолами проводять науковці Бджільництва ін­ституту ім. П. Прокоповича УААН, обл. бджолообʼ­єд­нань, Спілки пасічників України, племін­них госп-в. Наук. забезпече­н­ня галузі від 1990 здійснює Укр. дослідна станція Б. (нині Полтав. філія Ін­ституту Б., м. Гадяч). Під­готовку спеціалістів із Б. проводять Нац. аграр. університет (Київ), Львів. академія вет. медицини, Сум. аграр. університет та ін. У технології вирощува­н­ня ентомофіл. культур на частку медонос. бджіл припадає 70–95 %. Серед ентомофіл. с.-г. культур найбільші площі за­ймають соняшник — 1,5–2,5 млн га, гречка — 500 тис. га та багаторічні бобові (люцерна, конюшина, еспарцет). Створ. Нац. музей Б. (роз­таш. на тер. Ін­ституту Б.; понад 2 тис. екс­понатів). У Харкові від­крито перший в Україні Будинок меду (2002). У травні 1998 вперше в Україні проведено 12-й між­нар. кон­грес Федерації бджоляр. організацій країн Центр. та Сх. Європи «Апіславія». До Спілки пасічників України входять 500 тис. осіб. Законом України «Про бджільництво» встановлено взаємовід­носини між пасічниками та ін. субʼєктами госп. діяльності, забезпечено гарантії дотрима­н­ня прав, захист інтересів фіз. і юрид. осіб, зайнятих у галузі Б.

Лiт.: Витвицкий Н. Практическое пчеловодство, или Правила для любителя пчел. Т. 1–5. С.-Петербург, 1842–45; Велик­дан С. Заметки о бортевом пчеловодстве // Журн. с. хоз-ва. 1854. № 4; Баранцевич Е. М. Введение пчел на Руси. С.-Петербург, 1898; Рiзниченко В. Батуринське пасiчництво. Сторiнки з iсторiї українського пасiчництва. К., 1916; Юрченко Т. Короткий нарис історії українського пасічництва. Прилуки, 1926; Прокопович П. И. Из­бран­ные статьи по пчеловодству. Москва, 1960; Скуратiвський В. Т. Роз­виток пасiчництва на Українi // НТЕ. 1978. № 4; Його ж. Традицiйне бортницьке право на Українi // Там само. 1983. № 5; Аветисян Г. А. Пчеловодство. Москва, 1985; Буренин Н. Л., Котова Г. Н. Справочник по пчеловодству. Изд. 3-е. Краснодар, 1988; Броварський В. Д., Багрій Р. Г. Роз­веде­н­ня та утрима­н­ня бджіл. К., 1995; Сучасні тенденції роз­витку бджільництва у західних областях України. К., 2000; Мовна У. З історії роз­витку бджільництва українських Карпат і Прикарпа­т­тя: Форми бджоляр. господарства з найдавніших часів до 17–18 ст. // НЗ. 2000. № 5; Забоенко А. Пчелы. Д., 2001.

Л. І. Боднарчук, У. В. Мовна

Завантажити статтю