Бібліографія національна

БІБЛІОГРА́ФІЯ НАЦІОНА́ЛЬНА — вид бібліо­графії, що забезпечує облік документів, створених або ви­даних певною нацією на її етнічній території, а також документів, які ви­йшли за територіальними межами її суцільного прожива­н­ня, але повʼязані з нею змістом, мовою, походже­н­ням авторів. Б. н. називають «візитною карткою національної культури» (Т. Тодоров-Боров), вважаючи кровоносною артерією, «що живить усе роз­маї­т­тя сучасних інформаційно-бібліо­графічних систем, мереж, про­грам — національних і між­народних, універсальних і галузевих, державних і приватних, які функціонують у ручному та автоматизованому режимі» («Про­блемы национальной библио­графии: Сб. науч. тр.», Ленин­град, 1990). Б. н. ви­ступає у двох структур. складових (виділяються за хронол. ознакою документів, які обліковуються): ретро­спективна Б. н. (РНБ) та поточна Б. н. (ПНБ). РНБ обліковує документи, на­громаджені за певний період, тоді як ПНБ систематично реєструє нові документи. Осн. функції ПНБ — регулярність обліку, періодичність та оперативність інформува­н­ня. РНБ та ПНБ тісно повʼязані: оста­н­ня надає матеріал для посібників РНБ, яка, від­ображаючи докум. потік за знач. від­тинок часу, готує матеріал для створе­н­ня його повного нац. ретро­спектив. опису. Спочатку обсяг нац. друк. продукції був невеликим і не міг забезпечити без­перервного ви­да­н­ня поточ. бібліо­графії навіть від­носно нечастої (щорічної, пів­річної) періодичності. РНБ існує від 16 ст. і пред­ставлена роботами англійців Дж. Бейла (1548) і Е. Маунсел­ла (1595), італійця А. Доні (1550–51), французів Делакруа дю Мена (1584) та дю Вердьє (1585), поляка Ш. Старовольського (1627).

На поч. 19 ст. зʼявляється ПНБ, зумовлена потребами книжк. торгівлі та науки. Не остан­ню роль тут ві­ді­грав фактор цензури. Першим ви­да­н­ням ПНБ стала «Бібліо­графія Французької імперії», що виходила як щотижневик за декретом Наполеона І. У 60– 70-х рр. 18 ст. у працях француза Ґ. Дебюра та ав­стрійця М. Деніса вживається термін «Б. н.», ви­значе­н­ня якого і нині є складною справою і характеризується конкрет. умовами роз­витку Б. н. у різних країнах. Сучасні західні вчені, як правило, дають ви­значе­н­ня цього терміна, виходячи з самого обʼєкта бібліогр. обліку, приділяючи більшу увагу ПНБ. Амер. бібліо­граф Л. Ліндер роз­глядає поня­т­тя «Б. н.» залежно від обсягу друк. продукції, опублік. у нац. бібліогр. покажчику. Остан­ній має від­ображати: ви­да­н­ня, випущені на тер. даної країни; матеріали про дану країну незалежно від місця їхнього випуску;публікації мовою країни; твори вихідців із даної країни незалежно від місця їхнього прожива­н­ня; твори пред­ставників корін. національності цієї країни незалежно від місця народже­н­ня і прожива­н­ня; ви­да­н­ня, на­друк. для даної країни поза її територією. Теор. роз­робле­н­ня терміна «Б. н.» повʼязані також зі створе­н­ням про­грами Універсал. бібліогр. обліку (УБО), під обʼєкт обліку якого входять твори, що ви­йшли на тер. окремої країни на базі Закону про обовʼязк. примірник. Поня­т­тя «Б. н.» охоплює: бібліо­графію ви­дань, що ви­йшли на тер. прожива­н­ня певного народу (держави); бібліо­графію ви­дань, що ви­йшли певною мовою (мовами) незалежно від територ.держ. кордонів; бібліо­графію, що має предметно-етнічні ознаки і обліковує вид. про країну, які ви­йшли за кордоном, зарубіжні вид. нац. авторів чи вид. вихідців із даної країни. Остан­ні називаються екс­теріорикою. Бібліо­графію, що базується на держ.-тер. принципі обліку, часто називають державною — за певних умов вона намагається стати єдиною. Для народів, у яких давно існує нац. держава, про­блема Б. н. може вирішуватися в межах державної, оскільки наявна тотожність між держ. та Б. н. Обліковується все, що виходить на даній тер. та держ. мовою, незалежно від держ. кордонів (зокрема у Франції держ. і Б. н. збігаються). Облік від­бувається на основі Закону про обовʼязк. прим. і за рахунок договорів із зарубіж. фірмами. Для тоталітар. держав, які контролюють усю продукцію, що видається в країні, держ. бібліо­графія є знаря­д­дям цензури. За таких умов екс­теріорика від­кидається як така, що, за логікою тоталітар. думки, суперечить держ. інтересам. З іншого боку, нації, які довгий час не мали держ. незалежності, завжди в Б. н. вбачали таку, що повин­на обліковувати вид., не беручи до уваги, де вони на­друковані. Крім того, під нац. книго­друком ро­зумілись і книги, що виходили мовою панівної нації. Остан­нє особливо характерне для України, коли на її тер. книго­друкува­н­ня провадилось польс., рос., нім. та ін. мовами, що і тепер ставить перед бібліо­графами велику про­блему. В умовах демократ. від­родже­н­ня своєї культури народи, які тривалий час не мали нац. держави, роз­глядають Б. н. як синтез трьох вище­вказ. компонентів.

Після 2-ї світової війни досвід СРСР, з його ро­зумі­н­ням бібліо­графії як держ.-парт. справи, був пошир. і на ін. країни соц. табору. По­ступово створювалась бібліо­графія соц. країн на чолі з СРСР, що роз­глядала Б. н. тільки як державну, всіляко пропагуючи держ.-територ. принцип обліку літ-ри. Однак і тут не обі­йшлося без винятків. Колишня НДР не від­мовилася із цілком зро­зумілих причин від мовного принципу обліку, реєструючи літературу і ФРН, а Польща видавала бібліо­графію зарубіж. полоніки.

Нині дедалі більше пере­важає думка про тотожність Б. н. з держ. бібліо­графією, але з певними за­стереже­н­нями. Повна тотожність існує між державною і ПНБ, що ж до РНБ, то принципи її від­бору та обліку часто не збігаються з держ. бібліо­графією. Серед ін­ституцій різних країн, що беруть на себе функцію створе­н­ня Б. н. (Бібліогр. ін­ститут, Книжк. палата, Нац. центр документалістики тощо), найбільш від­повід­ною є Нац. бібліотека — гол. бібліотечна установа держави, що від­повід­ає за збира­н­ня і збереже­н­ня всієї книжк. продукції країни, а також іноз. літ-ри в інтересах сьогоде­н­ня і майбут. поколінь, чим забезпечує про­гресив. та демократ. роз­виток нації та її культурну інтеграцію у між­нар. спів­товариство. У від­повід­ності до таких гол. типолог. функцій Нац. б-ки, як формува­н­ня фонду вітчизн. публікацій та формува­н­ня фонду іноз. ви­дань, фонд цієї б-ки складають нац. та іноз. публікації, тобто оригінал. і пере­кладні праці, виконані громадянами даної країни (незалежно від національності, професій. інтересів авторів тощо); праці вихідців з даної країни незалежно від мови публікації; праці іноз. авторів про цю країну тощо. Нац. бібліотека працює в режимі по­стій. на­громадже­н­ня, тому її фонди від­ображають реал. картину буття нац. та світ. культури.

Серед про­блем бібліогр. обліку однією з найважливіших є створе­н­ня заг. нац. каталогу, що міститиме ві­домості про фонди всіх великих б-к країни. Поряд зі створе­н­ням повного фонду ви­дань, що публікуються в країні, зберіга­н­ня депозитар. примірника нац. публікацій, добору іноз. літ-ри, існують і суто бібліо­графічні: публікація ПНБ; планува­н­ня і ко­ординація бібліогр. інформації, що створюється в країні, а також скла­да­н­ня РНБ. Це неодноразово за­значалось у документах ЮНЕСКО, ІФЛА (Між­нар. федерація бібліотеч. асоціацій та установ), ФІД (Між­нар. федерація з документації) тощо. За під­тримки ЮНЕСКО здійснено дослідж., результати яких допомогли впровадити про­граму нац. бібліогр. обліку (про­грама Універс. бібліогр. обліку — УБО). Реалізація про­грами УБО Нац. б-к роз­винених країн світу стимулювала до по­жвавле­н­ня процесу створе­н­ня Б. н. в Африці, Океанії, Пд. Америці. На 57-й сесії ІФЛА (Москва, 1991) за­значалося, що про­грама УБО (від 1988 УБО/ ММАРК) по­стійно наголошує на від­повід­альності кожної країни за становище своєї Б. н. Від­чуже­н­ня функції Б. н. від осн. функцій Нац. б-ки — результат монополії держави на інформацію, зокрема і на бібліо­графічну. У тоталітар. державах Б. н. завжди під­падала під жорстку цензуру. Досить згадати «Книжную летопись» (С.-Петербургъ, 1907) цар. Росії, яку видавало Гол. упр. у справах друку МВС.

Прикладом можливості окремого існува­н­ня Б. н. і нац. бібліогр. центру може бути Україна. У лютому 1919 Ю. Меженко від­крив Гол. книжк. палату у Києві, а 1922 у Харкові. Це було зроблено у звʼязку з тим, що Ю. Меженко не міг 1919 спиратися на нац. бібліотечну установу, оскільки вона ще тільки формувалася, так і не ставши за рад. часів Нац. б-кою. Від­кри­т­тя Книжк. палати в Харкові пояснювалося тим, що це місто від грудня 1919 до червня 1934 було столицею і укр. більшовики намагалися зосередити в ньому всі центр. установи. У Росії Книжк. палата засн. 27 квітня (10 травня) 1917; згідно з декретом 1920 вона була окремим, від­діленим від б-к, контрол. органом. Від 1936 вона стала Всесоюз. книжк. палатою (ВКП) і швидко пере­творилася на суто імпер. організацію з від­чутною цензор., на­глядовою метою. Це при­звело до того, що в її потуж. силовому полі опинилися джерела держ. бібліогр. інформації. До того ж ця заг.-імпер. ін­ституція проводила політику «зближе­н­ня культур», що означало для провінцій імперії без­за­стережну русифікацію.

Книжк. палати незалеж. країн колиш. СРСР по­ступово входять до складу своїх Нац. б-к, стають дійсно нац. бібліогр. центрами, що забезпечують поточ. та ретро­спектив. облік книжк. продукції, надають Б. н. можливість подолати вузькі рамки тоталіарнодерж. обліку та полегшують інте­грува­н­ня її у між­нар. бібліогр. рух, гарантують кожній країні до­ступ до світ. бібліогр. інформації. Це потребує уніфікації найважливіших процесів бібліотеч.-бібліогр. діяльності, впровадже­н­ня між­нар. стандартів для процесів каталогізації та бібліо­графува­н­ня, на­да­н­ня ви­да­н­ням між­нар. книжкового та серій. номера, компʼютеризації б-к, автоматизації бібліогр. процесів у Б. н., яка надає можливість обʼ­єд­нати зав­да­н­ня ПНБ та РНБ, що становить додатковий вагомий аргумент на користь доцільності спів­існува­н­ня симбіо­зу Б. н. і центру Б. н. Книжк. палати працюють лише з творами друку, хоч в усьому світі нетрадиц. форми публікацій вже ви­знані рівноправними з друк. продукцією і разом з нею під­лягають бібліогр. обліку. Гол. організацією в Україні, яка від­повід­ає за стан робіт у царині держ. бібліо­графії і здійснює повний статист. облік, комплектува­н­ня і зберіга­н­ня друк. продукції країни (т. зв. документ. памʼять України), є Книжкова палата України (Київ). У майбутньому перед­бачається, що в цій організації буде реалізовано автоматизов. інформ.-пошукову систему архів. документів і нормативів щодо Б. н. Зро­зуміло, що докорін­не реформува­н­ня Б. н. в умовах екон. труднощів може роз­глядатись як пер­спектива, напрям роз­витку, однак уже нині необхідні теор. дослідже­н­ня, що стимулюватимуть про­гресивні зміни в цій важл. галузі інформ. діяльності.

Літ.: Тюлина Н. И. О некоторых аспектах культурной мис­сии национальных библиотек // Сов. библиотековедение. 1990. № 4; Гуменюк М. П. Під­сумки необхідні: до про­блеми створе­н­ня повної бібліо­графії української книжки // Біля джерел укр. рад. бібліо­графії. К., 1991; M. Beaudiquez. National Bibliography as Witness of National Memory // IFLA Journal. 1992. № 2, vol. 18; Омельчук В. О. Національна бібліо­графія України: Тенденції роз­витку, про­блеми роз­робки // БВ. 1995. № 5; Голобуцький П., Жлудько Е. «Державна» та «національна» бібліо­графія: ви­значе­н­ня понять // Нац. бібліо­графія: Стан і тенденції роз­витку. Мат. між­ві­дом. наук. конф. 13–14 квітня 1994, м. Київ. К., 1995; Голобуцький П. Про­блеми створе­н­ня сучасної моделі національної бібліо­графії // Рукописна і книжкова спадщина. 1996. Вип. 3; Сенченко Н. И., Васильев А. В. Информацион­ные продукты Книжной палаты Украины // Библиотеки и ас­социации в меняющемся мире: Новые технологии и новые формы сотрудничества: Мат. конф. Ялта, 1996; Левин Г. Л. Национальная библио­графия: Структура. История. Пер­спективы // Мир библио­графии. 1998. № 1.

П. В. Голобуцький,Е. М. Жлудько

Завантажити статтю