Абсолют, абсолютне
АБСОЛЮ́Т, абсолютне (від лат. absolutus — довершене, самодостатнє, безумовне, необмежене) — у філософії й теології термін, яким позначають переважно певну самодостатню сутність. У філос. концепціях, які основою всього сущого вважають деякі субстанції, А. — це т. зв. абсолютна субстанція, першооснова, яка існує тільки завдяки самій собі (вона саusa sui — причина самої себе). Якщо така субстанція одна, то маємо справу з монізмом; якщо їх дві, кілька або нескінченна кількість, то — з дуалізмом або плюралізмом. Різні філософи по-своєму тлумачили природу абсолют. субстанції, визначаючи її як ідеї (Платон), атоми (Демокрит), Бога (Ф. Аквінський, Б. Спіноза), абсолютне «Я» (Й. Фіхте), абсолютну ідею або нескінченний дух (Г. Геґель), волю (А. Шопенгауер), матерію (діалектичний матеріалізм). Однак як у філософії, так і в реліг. ученнях та теології трактування А. не завжди пов’язане з субстанц. онтологією. Напр., Дао в даосизмі і Брахман (чи Пуруша) у брахманізмі не тотожні європ. розумінню субстанції як певної однорід. першооснови, що протиставлена множинному. Дао та Брахман — це така «першооснова», яка не протиставлена множинному, а вміщує його в собі. У деяких філос. онтол. концепціях та майже в більшості реліг. учень і теолог. доктрин абсолютна сутність є трансцендентною (потойбічною) — у тому розумінні, що вона не існує в емпірично наявному світі, тому наук. пізнання безсиле відкрити її. Для цього потрібні особливі види пізнання. Поняття «А.» відіграє важливу роль не тільки в онтології, а й у філософії цінностей та етиці. У реліг. етиці мова йде про абсолютні моральні цінності (святині), джерелом яких є Бог,– у християнстві воля Божа відома людині через богоявлення. У філософії культури виходять із того, що існування етносів, націй, цивілізацій ґрунтується на успадкуванні та збереженні деяких прообразів, або, інакше, архетипів. отже, вони складають певну абсолютну основу культур. самобутності: їх руйнування означає руйнування цієї самобутності, втрату ідентичності. Однак архетип — це тільки канва, що існує в своїх наповненнях і завдяки наповненням. Його іноді тлумачать як динам. принцип, але слово «принцип» здатне дезорієнтувати, бо стосовно архетипу йдеться радше не про теор. узагальнення, а про живий струмінь буття на шляху самореалізації та постій. оновлення культур. самобутності. Отже, «першооснову» останньої не можна мислити як певну «субстанцію», бо її буття, як і буття Дао, не протиставлене тому наповненню (культур. різноманітності), завдяки якому першооснова живе. Таким чином, «першооснова» самобут. культури набуває ознак трансцендентності: її можна пізнавати скоріше інтуїтивно, ніж раціонально. Саме це схилило романтиків до прийняття пантеїст. онтології, коли культурне життя пояснювали як вияв нескінчен. Духу в скінчен. мист. витворах.
Рекомендована література
- Проблема первоначала мира в науке и теологии. С.-Петербург, 1991;
- Дебольский Д. Д. К познанию абсолюта: Духовный опыт индийских и христианских мистиков. Москва, 1996;
- Кузнецова Г. В., Максимов Л. В. Природа моральных абсолютов. Москва, 1996;
- Ларіонова В. К. Етика Абсолюту С. Л. Франка. К., 1996;
- Евлампиев И. И. Концепция Абсолюта в русской философии // Вест. Рос. гуманит. науч. фонда. 1997. № 1.
Завантажити статтю
