Австро-Німецька окупація України 1918

Визначення і загальна характеристика

А́ВСТРО-НІМЕ́ЦЬКА ОКУПА́ЦІЯ УКРАЇ́НИ 1918 — окупація території України військами кайзерівської Німеч­чини та Австро-Угорської монархії протягом березня — листопада 1918. Була вирішал. чин­ником внутр.-політ. і зовн.-політ. ситуації в Україні в умовах Брест. миру. Мир. договір між УНР та державами Четверного союзу від 9 лютого 1918 ви­значав статус України як субʼєкта між­нар. права, від­кривав певні пер­спективи зміцне­н­ня її держ. суверенітету. Від­чуваючи хиткість і непевність свого становища у протиборстві з прорадян. силами у краї і сподіваючись роз­вʼязати ряд внутр. про­блем державного будівництва, ЦР та її уряд — Генеральний Секретаріат звернулися 31 січня (12 лютого) 1918 до нім. сторони з проха­н­ням увести на території України нім. війська. Нім. уряд, маючи свої інтереси в Україні щодо по­стача­н­ня з неї до Німеч­чини різних товарів, продовольства та сировини, від­разу від­гукнувся на це проха­н­ня. 8(21) лютого 1918 нім. війська почали просуватися на території України. 14(27) лютого їх під­тримали частини австро-угор. армії. Заг. кількість військ складала 450 тис. солдатів та офіцерів. В авангардах нім. під­роз­ділів йшли нечислен­ні укр. військ. частини. До кін. квітня 1918 вся тер. України опинилася під їхнім контролем. На Сході окупац. зона була обмежена лінією Батайськ–Дон–Сіверськодонецьк–Дьогтеве– Осипівка–Новобіла–Валуйки– Грушівка–Білгород–Суджа– Рильськ. До сфери впливу Австро-Угорщини (за домовленістю від 29 березня 1918 між німец. та австр. сторонами) входили частина Волинської, Поділ., Херсон. та Катериносл. губернії. Упр. та екс­плуатація вугіл. і металург. регіонів здійснювалась обопільно. Решту губерній і Крим за­ймали нім. війська. Залізнич. і вод. транс­порт на всій території пере­бував під контролем німецького командува­н­ня. У звернен­ні ЦР 11березня 1918 до українського народу та заяві пред­ставників союз. командува­н­ня в Україні військ. присутність іноз. держав змальовувалась як дружня акція допомоги нім. уряду, наголошувалось на не­втручан­ні німців у внутр. справи України. Спочатку командува­н­ня нім. і австро-угор. військ намагалось схилити укр. уряд до дій, покликаних зміцнити держ. владу, однак досить швидко зро­зуміло слабкість ЦР та без­пер­спективність, з їхнього по­гляду, спів­робітництва з нею. Не­здатність ЦР виконати обіцянки щодо по­стача­н­ня центр. державам хліба та сировини, впоратися з внутр.-політ. ситуацією у краї спричинила активне і без­посереднє втруча­н­ня окупац. командува­н­ня у внутр. справи УНР. Таким втруча­н­ням був наказ головнокомандуючого нім. військами генерал-фельдмаршала Р. Айхгорна від 6 квітня 1918 у справі засіву полів, ви­даний без поперед. узгодже­н­ня з укр. урядом, оскільки суперечив Земел. законодавству ЦР. А його наказ від 25 квітня щодо за­провадже­н­ня в Україні нім. воєн­но-польових судів фактично започаткував політику ре­пресій і пере­творе­н­ня нім. військ на окупантів. 23 квітня між УНР та Німеч­чиною і Австро-Угорщиною було укладено господарчий договір. Україна брала на себе зобовʼяза­н­ня по­ставити центр. державам 60 млн пуд. зерна, 400 млн шт. яєць, значну кількість ін. продовольства і сировини. Зі свого боку нім. і австро-угор. сторони мали по­стачати в Україну с.-г. машини та паливо. За об­ставин присутності іноз. військ на території України такі від­носини не могли бути стосунками рівноправ. партнерів. Частину сировини і матеріал. цін­ностей окупанти грабували і вивозили як військ. здобич. За без­посеред. під­тримки нім. окупац. командува­н­ня 29 квітня було здійснено держ. пере­ворот, наслідком якого стало усуне­н­ня від влади ЦР і встановле­н­ня в Україні твердої, централізованої і більш дієвої влади геть­мана П. Скоропадського. Слід за­значити, що для України ця окупація, крім негатив. наслідків, мала й деякі позитивні. Окупац. війська були опорою встановленого в Україні держ. ладу, що певним чином пере­шкоджало здійснен­ню великодержавниц. планів більшовиків щодо неї, і в цьому ро­зумін­ні виконували роль стабілізуючого чин­ника. Саме Німеч­чина 6-ю стат­тею Брест. мир. договору від 3 березня 1918 наклала на РСФРР примусові зобовʼяза­н­ня щодо ви­зна­н­ня за Україною права на самови­значе­н­ня, чин­ності влади ЦР, умов мир. договору УНР з центр. державами, укладе­н­ня укр.-рос. мир. договору, звільне­н­ня укр. території від формувань Червоної гвардії тощо. З поразкою Німеч­чини у війні її війська були виведені з тер. України у листопаді 1918. Українська Держава позбулась їхньої під­тримки, втративши згодом свою незалежність.

Літ.: Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923 рр. Уж., 1930; Верстюк В. Ф. Українська Центральна Рада. К., 1997.

О. І. Лупандін

Завантажити статтю