Автохтон
Визначення і загальна характеристика
АВТОХТО́Н (грец. αὐτόχϑων — корінний, місцевий) — корінний житель певної території, країни. Ідеї автохтонності привертають увагу у зв’язку з процесами формування народів, міжетнічними взаєминами, «історичними правами» на землі інших етносів. Концепцію етногенезу українського народу на засадах автохтонності розробив М. Грушевський. За його поглядами, прямими предками українців були племена, що проживали на території сучасної України від неоліту. Припущення про існування «давньоруської» народності заперечувалося, а утворення трьох відособлених східнослов’янських народів тлумачилося як диференціація і розосередження давньої слов’янської спільноти. Історію українського народу М. Грушевський починав з 4 ст., ототожнюючи з українцями південно-східні слов’янські племена антів. Звідси й пояснення антропологічних, психофізіологічних, мовних та інших особливостей українського народу, що пов’язувалося саме з цією найдавнішою диференціацією слов’ян, а також з особливостями субстрату, на якому він сформувався, — фракійського, іранського, тюркського. Відповідно до цієї концепції, найдавніша етнічна назва українців була «русини» (руси, русичі; в латинській трансформації — «рутени»). У 10–12 ст. вона стосувалася тільки українців, а згодом поширилася на інших східних слов’ян — росіян та білорусів (північно-східна група прийняла лише прикметникову назву «русские», у первинному значенні — підлеглі Русі). Термін «автохтон» вживають також для позначення організмів, що живуть там, де сформувалися в процесі еволюції, та гірських порід чи корисних копалин, вихідний матеріал яких виник на місці їх утворення.
Рекомендована література
Завантажити статтю
