Аграрна економіка

АГРА́РНА ЕКОНО́МІКА  — галузь економіки, що регулює соціально-економічні відносини у сільському господарстві. Гол. функція А. е. — формування екон. основ АПК. А. е. розвивається у річищі панівного в країні суспільно-політ. ладу та способу виробництва. При соціаліст. плановому госп-ві існували колгоспно-радгоспні форми організації с. господарства, яке базувалось на держ. власності, мало високий рівень централізації і підпорядковувалось парт.-держ. владі. С.-г. продукція, вироблена колгоспами і радгоспами, на підставі планів-замовлень за встановленими цінами надходила в розпорядження держави. Питання матер.-тех. та фінанс.-кредит. забезпечення теж вирішувала держава. С.-г. виробництво було витратним, вироб. потенціал порівняно з країнами Зх. Європи при вищих витратах давав у 2–3 рази меншу віддачу з одиниці площі. Значна частина колгоспів і радгоспів тривалий час була збитковою або малорентабельною, мала низьку врожайність с.-г. культур та продуктивність тварин. Наприкінці 20 ст. колгоспи і радгоспи зазнали суворої критики — окремі рад. економісти відносили їх до неефектив. форм с.-г. виробництва, нездатних до сучас. методів господарювання, безперспективних для подальшого розвитку. Існувала й ін. точка зору, за якою осн. причиною відсталості багатьох госп-в вважались не форми організації колгоспно-радгосп. виробництва, а ті умови, в яких вони розвивалися в реальній дійсності, місц. та зовн. фактори господарювання. Безперечно, протягом десятиліть ці господарства були затиснуті адм.-бюрократ. системою, яка обмежувала самостійність труд. колективів, позбавляла їх ініціативи, підприємництва, насаджувала дріб’язкову опіку та невиправдане втручання в справи госп-в, волюнтаризм і суб’єктивізм у вирішенні екон. і соц. питань. Селяни з реальних господарів землі і виробництва перетворились на батраків, мало зацікавлених у кінцевих результатах праці. Це, в свою чергу, породжувало соц. апатію, байдужість, утриманство, казенне ставлення до сусп. власності. Була й ін., зовн. причина, що стримувала реалізацію можливостей великотовар. госп-в. Вона корінилась у заг. стані та рівні розвитку економіки. Держава була неспроможна повною мірою озброїти господарства сучас. технікою, устаткуванням, забезпечити мінерал. добривами, ін. матер. ресурсами, а відтак не вдалося створити на селі розвинену вироб. і соц. інфраструктуру. І нині тех. оснащеність с.-г. підприємств складає 2/3 від норматив. рівня, у 4–5 разів менша, ніж у розвинених зх. країнах. Процес перебудови колгоспів і радгоспів започатковано ще за Рад. Союзу. У березні 1991 прийнято Закон України «Про земельну реформу», а через півроку, з виходом України зі складу СРСР, розпочато докорінну перебудову А. е. На поч. 90-х рр. швидкими темпами відбулися роздержавлення і приватизація більшості с.-г. підприємств. Поглибились процеси земел. реформи. Переважна частина с.-г. угідь перейшла у приватну власність та ін. недерж. колективно-пайові форми власності. За держ. сектором залишилось бл. 6 млн га угідь, або менше 17 %. Тобто, в А. е. утвердився принцип багатоукладності, що було об’єктив. необхідністю. Цього вимагав політ.-екон. курс держави до ринк. економіки, цього бажала більшість насел. країни. Були підстави і для перетворень: на душу насел. вироблялось 1 т зерна. Такого показника не мала жодна європ. країна. Була впевненість, що ринк. відносини самі собою дадуть потужний поштовх до розвитку. Керуючись цим принципом, держава повністю усунулась від регулювання внутр. та міжгалуз. відносин. С.-г. підприємства опинилися у незвичайних для них умовах. Перехід до ринк. принципів розподілу продукції надав їм право вільного вибору каналів та умов її реалізації, але позбавив гарантій її збуту та захисту внутр. ринку від с.-г. імпорту, що звузило ринок збуту. Введення вільного ринку матер.-тех. ресурсів, з одного боку, дало с.-г. товаровиробникам можливість самостійно визначати постачальників ресурсів, встановлювати з ними ціни та ін. умови закупівлі ресурсів. З ін. боку, перехід на світ. ціни на енергоносії та ін. засоби виробництва, монополізм виробників ресурсів викликало малокероване зростання внутр. цін на них. Це призвело до зниження купівельної спроможності товаровиробників агропром. сектору, що в кінцевому рахунку стало однією з гол. причин руйнування вироб. потенціалу с. господарства та водночас харч. і перероб. промисловості, сфери послуг та промисловості, яка працює на АПК. Деградація вироб. сфери А. е. зумовила деградацію соц. інфраструктури. До причин, що ускладнили розвиток А. е. слід віднести також прорахунки в податк. системі, яка протягом 1992–97 не враховувала особливості с. господарства і практично позбавила підприємства обігових коштів; процеси дезінтеграції с. господарства зі сферами переробки продукції та вироб. обслуговування, різке погіршення інвестиц. діяльності, комерціалізацію кредитування, криміналізацію посередниц. структур тощо. За таких умов погіршення свого соц. стану селянство вбачало в реформах, втрачало соц. орієнтири та перспективу. А. е. одержала нову екон. основу з уведенням у дію Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 3 грудня 1999. На підставі цього та ін. указів Президента і постанов КМ швидкими темпами завершено формування нових організац.-правових форм с. господарства. Визначились три сектори А. е.: індивідуальні господарства громадян, селян. (фермер.) господарства та с.-г. підприємства на приват. або орендно-приват. основі з колект. формами організації праці. С.-г. товаровиробники одержали сприятливе фінанс.-кредит. забезпечення, пом’якшене оподаткування, вони швидко адаптувалися до умов ринку і під його впливом при рац. господарюванні мають достатні грошові надходження для саморозвитку переважно на власній екон. основі. Впровадження інституту приват. власності на землю і засоби виробництва створило умови не тільки для виникнення нових форм підприємств ринк. типу, але й умови для об’єднувальних процесів на якісно новому рівні. Розрив колиш. вироб. зв’язків спонукав с.-г. товаровиробників йти на корпоративні стосунки з підприємствами перероб. галузей, агротехсервісу тощо. На підставі цього в с. госп-ві виникають різні моделі корпоратив. структур, з них найпоширеніші: дольова модель на основі пайової участі; асоціативна модель (для координації дій); договірна модель у формі спільної діяльності на підставі контрактів та ін. За умов такої кооперації с.-г. підприємства мають високий ступінь захищеності від різних коливань ринку та кон’юнктури цін, долають збитковість та підвищують ефективність с.-г. виробництва. У цілому А. е. одержала широкий простір для саморозвитку і, як належить їй по праву, в недалекій перспективі може зайняти провідне місце в економіці України.

Завантажити статтю