Аграрна реформа

Визначення і загальна характеристика

АГРА́РНА РЕФО́РМА  — комплекс правових, економічних, технічних та організаційних заходів, здійснення яких забезпечує перехід до нового земельного ладу, що відповідає характерові соціально орієнтованої ринкової економіки; складова частина економічної реформи в Україні. Політ. передумовою А. р. стало відновлення держ. незалежності України, завдяки чому наша країна вперше одержала можливість формувати власну аграрну політику відповідно до своїх нац. інтересів. Офіц. початок А. р. — прийняття ВР України 30 січня 1992 Закону України «Про форми власності на землю». Держава добровільно відмовилася від власності на землю, погодившись на поетап. передачу її переваж. частини у власність селян. Етапи цього процесу: передача земель, що були в користуванні колект. та ін. недерж. с.-г. підприємств, у власність їхніх колективів; розподіл одержаних земел. угідь між членами недерж. агроформувань за принципом надання кожному рівновеликих (за вартісною оцінкою) земел. ділянок з видачею сертифіката на право власності на земел. частку (пай); одержання власниками сертифікатів при виході з колект. підприємства Держ. акта на володіння землею; створення на одержаних землях приват. підприємств. Наслідком цього процесу став початок формування у с. госп-ві України принципово нових аграр. відносин, гол. суб’єктом яких є селянин-власник із його беззастереж. правом вільно користуватися належною йому земел. ділянкою (паєм). Складова частина А. р. — реформування майн. відносин власності, суть якого в тому, що колект. надбання членів недерж. с.-г. підприємств персоніфікується у формі індивід. майнових паїв, еквівалентних труд. внескові кожного з них у колект. власність. Як і земел., майновий пай є приватною власністю кожного, кому він визначений, і його власник має повне право вільно ним користуватися. Утвердження на цих засадах земел. і майнових відносин власності дає змогу забезпечити реал. розвиток приват. сектора. Водночас створюються передумови для організац.-правового реформування с.-г. підприємств, яке містить у собі перетворення переваж. більшості радгоспів та ін. держ. с.-г. підприємств у недерж. агроформування; добровільне, за волевиявленням їхніх членів, реформування колект. та ін. недерж. с.-г. підприємств у прогресивніші організац.-правові агроструктури ринк.-підприємниц. типу: товариства, фермер. господарства, кооперативи, приватні підприємства з оренд. відносинами, агрофірми тощо. Сукупність цих прогрес. змін у с. госп-ві має створити передумови для формування у сільс. регіоні повноправного, вільного у своїх діях власника — селянина-господаря. Водночас розвивається присадиб. сектор селян та ін. мешканців села, частка якого в заг. обсягах виробництва с.-г. продукції зберігає тенденцію до збільшення. Попри виняткову політ. і соц.-екон. важливість А. р., ставлення до неї, зокрема селян, неоднозначне. Дається взнаки сформов. десятиріччями стереотип мислення щодо винятковості колект. господарювання і навіть його незамінності, а також протидія А. р. певної частини політ. партій та рухів. Через неузгодженість щодо глибини, етапів, темпів, механізмів аграр. перетворень ускладнюється вчасне опрацювання відповід. нормат.-правової бази і практ. здійснення реформи. Гальмується процес і недосконалістю макроекон. забезпечення А. р., недостатньою комплексністю її реалізації, заг. соц.-екон. кризою в країні, соц.-психол. обстановкою навколо А. р., відставанням соц.-екон. віддачі реформи від її політ.-правового потенціалу. Проте сприйняття А. р. суспільством, і селянством насамперед, поступово змінюється на її користь. Несприйняття і навіть заперечення переходять в усвідомлення її невідворотності, а остан. часом — незворотності. Далі розвивається політ.-правова база для прискорення й поглиблення аграр. перетворень, виникають нові підходи до практ. реалізації А. р., зміцнюється екон. потенціал на основі повнішого поєднання інтересів держави та аграр. сектора при підвищенні пріоритетності інтересів селянства.

Завантажити статтю