Азотна промисловість

Визначення і загальна характеристика

АЗО́ТНА ПРОМИСЛО́ВІСТЬ  — галузь хімічної промисловості, яка виробляє азотні добрива й продукцію, що містить зв’язаний азот (аміак, азотну кислоту та її солі, нітрати натрію, вуглекислий амоній, капролактам, уротропін тощо). До А. п. через схожість технол. процесів належить також виробництво ацетилену, метанолу та ін. продукції. В Україні А. п. почала розвиватися з освоєнням виробництва сульфату амонію й азот. кислоти (поч. 20 ст.). Сульфат амонію виробляли в Донбасі з кокс. газу, азотну кислоту — з чилій. селітри. Але як самост. галузь хім. індустрії А. п. набула розвитку лише після освоєння пром. синтезу аміаку та розроблення (І. Андреєв) вітчизн. методу каталітич. окислення аміаку в оксиди азоту й азотну кислоту. На основі цього методу 1915 побудували дослід. завод у Макіївці, а 1916 розпочато будівництво заводу в Юзівці (нині Донецьк). З-д почав працювати 1917 і як підприємство з виробництва азот. кислоти та її солей, працював до 1941. Важл. джерелом сировини у виробництві аміаку в 30-х рр. став кокс. газ. Першим заводом, який широко використовував кокс. газ, був Горлів. азотно-туковий завод (нині ВАТ «Стирол»), збудов. у 1933–34. Тут уперше в Рад. Союзі одержали водень методом глибокого охолодження кокс. газу. Устаткування для заводу надійшло з Німеччини, Великої Британії й США, монтаж і запуск здійснювали під керівництвом іноз. спеціалістів. Річна потужність заводу становила 60 тис. т аміаку. 1938 став до ладу Дніпродзерж. азотно-туковий завод (нині ВАТ «Дніпроазот») — одне з перших азот. підприємств, побудованих повністю за проектами вітчизн. інженерів та укомплект. устаткуванням, виготовл. на вітчизн. заводах. У повоєнні роки реконструйовано Горлів. та Дніпродзерж. заводи, майже заново збудовано хімкомбінат у м. Сіверськодонецьк (нині ВО «Азот»), зведення якого почалося 1938. У 60-х рр. збудовано хім. комбінати, що виробляли аміак, у Черкасах (нині ВАТ «Азот») та Рівному (нині ВАТ «Рівнеазот). 1978 став до ладу Одес. припортовий завод, на якому виробляють аміак і карбамід.

Швидке зростання виробництва продукції А. п. пов’язане з освоєнням нових джерел сировини, насамперед природ. газу; упровадженням енергоощад. технол. процесів та агрегатів синтезу аміаку продуктивністю 400–500 тис. т на рік; будівництвом розгалуж. мережі газопроводів і потуж. ліній електропередач; зростанням потреб с. господарства у добривах. Аміак і азотну кислоту використовують також для виробництва багатьох хім. продуктів, напр., капролактам, нітрил-акрилова кислота тощо, а це створює основу для розвитку внутр.-галуз. комбінування А. п. з виробництвом продуктів органіч. синтезу, полімер. матеріалів, комплекс. і складних добрив тощо. Тому всі азот. підприємства України — це великі об’єдн., що виробляють десятки видів продукції. А. п. України нараховує шість підприємств, на які припадає 29,3 % хім. продукції, 16 % працівників і 28 % вартості осн. пром.-вироб. фондів. Відбуваються істотні зміни в асортименті азот. добрив. 1958 на Сіверськодонец. хімкомбінаті вперше в Україні освоєно в пром. масштабах виробництво карбаміду (сечовини) з високим вмістом азоту (46 %). 1999 на підприємствах України виробляли понад 10 видів азот. добрив простих і складних форм, зокрема карбамід (67,7 %), аміачну селітру (24,7 %), рідкий аміак для с. господарства, сульфат амонію, натрієву й калієву селітру, амофос, нітроамофоску тощо. Україна є одним із найбільших у світі виробників азот. добрив. 1990 її частка становила 23 % від виробництва в СРСР, 24 % від виробництва в США і майже дорівнювала обсягам виробництва в Канаді. Вироб. потужності з випуску азот. добрив в Україні на поч. 2000 становили 3,16 млн т, з них 1,6 млн т — з випуску карбаміду. Використовуються потужності на 65,5 % (карбаміду — на 87 %) гол. чином через скорочення внутр. ринку збуту. У 2000 азот. добрив вироблено 2,201 млн т, аміаку — 4,351 млн т. Постачання азот. добрив с. госп-ву у 1990 становило 1,836 млн т, а у 1999 — 326 тис. т. Україна щорічно постачає на зовн. ринки 1,0–1,2 млн т азот. добрив, переважно карбаміду, й бл. 1,0 млн т аміаку. Традиц. покупцями укр. карбаміду до 1998 були Китай, Індія й країни Пд.-Сх. Азії, причому на Китай та Індію припадало до 75 % експорту. Осн. споживачами аміаку є країни Зх. Європи — Італія, Швейцарія, а також Туреччина й Ізраїль (85 % експорту). Частка А. п. в експорті продукції хім. комплексу становить бл. 42 %. Але остан. часом продукція вітчизн. А. п. — аміак, карбамід, аміачна селітра — збиткова, що призводить до поступ. втрати Україною світ. ринку. Високі ціни на природ. газ, електроенергію й залізничні перевезення — гол. причина високої собівартості азотних добрив. Майже 50 % найменувань сировини та допоміж. матеріалів, що споживаються в А. п., імпортуються з Росії та ін. країн. Нині характер. рисами А. п. України є застарілість технології та технол. устаткування, зупинки виробництва через брак сировини, скорочення попиту й, відповідно, зменшення обсягів виробництва. Подальший розвиток підгалузі вимагає впровадження інновац. проектів, реконструкції виробництва, скорочення матер. і енергет. витрат, зниження собівартості продукції. Гол. наук.-вироб. організаціями з проблем технології азот. промисловості є Держ. НДПІ хім. технологій «Хімтехнологія» (м. Сіверськодонецьк Луган. обл.) та Укр. НДІ азот. промисловості і продуктів органіч. синтезу (м. Дніпродзержинськ Дніпроп. обл.). Важл. проблеми вдосконалення технол. процесів у галузі вирішують вчені-хіміки НАНУ, а також хім. каф. ВНЗ, зокрема Нац. тех. університету «Київ. політех. інститут».

Завантажити статтю