Антирелігійна пропаганда

Визначення і загальна характеристика

АНТИРЕЛІГІ́ЙНА ПРОПАГА́НДА — форма ідеологічної боротьби з релігією, яка полягає у цілеспрямованому впливі на су­спільну сві­домість, покликаному засобами пере­кона­н­ня формувати певні по­гляди, а отже, й спричинити бажану поведінку під-даної пропаганді спільноти. А. п. абсолютизує по­гляди прихильників атеїзму; базується на проти­ставлен­ні матеріаліст. світо­гляду ідеалістичному. В основі А. п. лежить діалектико-матеріаліст. філософія, яку повʼязали із заг.-пролетар. клас. боротьбою. Зав­да­н­ня А. п. — вихова­н­ня су­спільства в дусі матеріалізму та атеїзму. А. п. намагається роз­крити матеріальні, земні причини виникне­н­ня і пошире­н­ня реліг. вірувань, зʼясувати соц. корі­н­ня релігії, викрити її нібито реакц. роль як ідеології. Маркс, Енгельс, Ленін роз­глядали А. п. як невід­ʼємну складову частину визв. боротьби пролетаріату. Основоположники «наукового комунізму» надали А. п. рев. характеру, виробили тактику комуніст. партії у ставлен­ні до релігії.

А. п. практикується в країнах із тоталітар. режимом як засіб боротьби панів. ідеології з потенцій. опонентами, здебільшого — у політиці комуніст. держав. Рад. Союз уважають першою країною, яка на держ. рівні боролася з релігією (див. Антирелігійний терор). До осн. чин­ників, які вплинули на формува­н­ня принципових теор. засад антиреліг. політики більшови-ків, від­носять: ворожий релігії й церкві духовний та інтелектуал. клімат кін. 19 — поч. 20 ст., який зародився в часи Просвітництва (ідея можливості побудови на наук. основі «нового су­спільства» й вихова­н­ня «нової людини»); ате­їстич. марксизм; віковий досвід радикал. боротьби європ. секулярного су­спільства з релігією.

Створена на таких засадах політ. система була виразно антиреліг. й антицерковною. Більшовики керувалися комуніст. догмами — «комунізм починається з атеїзму», «релігія — опіум для народу» (Маркс). Буд-во комуніст. су­спільства перед­бачало насамперед викоріне­н­ня «пере­житків капіталізму», до яких зараховували й релігію. Остан­ню ставили поруч із такими «пере­житками», як пияцтво й хуліганство; трактували як основу неуцтва й причину соц. бід. Найголовнішими формами А. п. були лекції, бесіди на антиреліг. тему, висвітле­н­ня питань про походже­н­ня і суть релігій, зокрема християнства; популярне роз­ʼясне­н­ня явищ природи й су­спільства, досягнень у галузі біо­логії, фізики, хімії та ін. наук як під­твердже­н­ня правильності матеріаліст. світо­гляду; темат. вечори запитань і від­повід­ей; друк значним накладом антиреліг. літ-ри, журналів; заснува­н­ня т-в для пошире­н­ня політ. і наук. знань тощо. Наголошувано на шкідливості релігії й реліг. обрядів для здоровʼя людини, їхній антигігієнічності. А. п. провадилась пере­важно через парт., комсомол. та проф­спілк. організації, держ. культ.-осв. установи, товариства для пошире­н­ня політ. і наук. знань тощо. Від­кривались заклади для під­готовки агітаторів. У школі ате­їст. вихова­н­ня було складовою частиною навч.-вихов. процесу. Від­повід­но до об­ставин і курсу комуніст. партії, А. п. змінювала свої зав­да­н­ня й форму. 2 лютого 1918 рад. влада декретом від­окремлює церкву від держави й школу від церкви. У добу НЕПу А. п., на вістрі якої була Спілка во­йовничих без­вірників у Москві, охоплює систему дошк. і шкіл. освіти; організовується масове ви­да­н­ня антиреліг. газет («Без­вірник», 1925), плакатів, брошур; при завод. клубах, читальнях, школах утворюються гуртки без­вірників; організовуються антиреліг. музеї, ви­стави, екс­курсії. 1927 засн. Спілку без­вірників України, яку 1929 перейм. у Спілку во­йовничих без­вірників України. Станом на 1931 вона налічувала бл. 1,5 млн чл. Спілка видавала щоміс. «Во­йовничий без­вірник», низку антиреліг. брошур; її чл. брали участь у заходах із конфіскації церк. майна. З тактич. міркувань після нападу нацист. Німеч­чини на Рад. Союз Сталін від­мовляється від брутальної А. п. й від­вертої боротьби з релігією для під­несе­н­ня морал. і патріот. духу населе­н­ня та між­нар. симпатій до СРСР. 1943 від­булась без­прецедентна зу­стріч із місцеблюстителем патріаршого престолу Сергієм (Старгородським) та митрополитами Алексієм (Симанським) і Миколаєм (Ярушевичем), на якій було дано до­звіл скликати собор для обра­н­ня патріарха й Синоду. Було звільнено окремих єпис­копів, засн. богослов. заклади, до­зволено мати власний друк. орган, від­кривати нові храми й монастирі, на­дано податкові пільги. Для здійсне­н­ня контролю за діяльністю РПЦ засн. Раду у справах Рос. православної церкви, згодом — Раду у справах реліг. культів, зав­да­н­ням якої було здійсне­н­ня звʼязку між урядом СРСР і неправослав. реліг. обʼ­єд­на­н­нями. Також припинились антиісламські кампанії, хоч водночас провадилась широка ате­їст. пропаганда серед мусульман. 1945 в по­станові ЦК КПРС під­креслено потребу веде­н­ня А. п. в літературі, наголошено на звʼязку УАПЦ й УГКЦ з «буржуазними націоналістами». 1947 засн. товариство «Зна­н­ня» як добровільну організацію, покликану поширювати комуніст. ідеї, зокрема вести А. п. Станом на 1979 в осередках товариства налічувалося 684 700 чл. Товариство поширювало антиреліг. ідеї через популярні вид., зокрема «Наука і су­спільство» (від 1951), «Людина і світ» (від 1960), «Трибуна лектора» (від 1966), й випустило 12 серій брошур. 10 листопада 1954 ЦК КПРС прийняв по­станову «Про помилки в проведен­ні науковоате­їстичної пропаганди серед населе­н­ня», яка забороняла «ображати релігійні почу­т­тя вірних», але водночас вимагала посилити ідейний на­ступ на релігію. Навесні 1958 ЦК КПРС роз­силає в парт. ін­станції роз­горнуту довід­ку «Релігійні культи в СРСР». Восени того ж року РМ СРСР при­ймає дві по­станови, спрямовані на обмеже­н­ня госп. життя церкви: «Про монастирі в СРСР» і «Про оподаткува­н­ня прибутків під­приємств єпархіальних управлінь, а також прибутків монастирів». Ці по­станови за­вдали сер­йозного удару по церкві, зокрема по вироб-ву свічок — одному з гол. джерел її прибутків. У листопаді 1958 ЦК КПРС при­ймає по­станову «Про заходи для припине­н­ня паломництва до т. зв. «святих місць». Від кін. 1958 ате­їстична тема стає лейтмотивом усіх ідеолог. ви­ступів на пленумах і конференціях парт. комітетів. Окремі заходи спрямовувались на «стримува­н­ня активності церковників». Заборонялись спільні богослужі­н­ня священиків сусідніх храмів у святкові дні, участь дітей і під­літків у церк. хорах і службах, не до­зволялося будівництво житл. приміщень для священиків на кошти парафій, обмежувалося проведе­н­ня хресних походів, заборонялася благодійність. Від 1958 у вищих і серед. навч. закладах за­проваджуються як обовʼязковий предмет «Основи наукового атеїзму». Київ. університет видає щоріч. «Пита­н­ня атеїзму». Від 1959 роз­починається нова хвиля закри­т­тя діючих храмів. У пресі зро­стає кількість ате­їст. статей, «від­критих листів» священиків, що порвали з релігією, різноманітні фейлетони, гол. метою яких було викри­т­тя «аморальності» духовенства. Від вересня 1959 почав виходити великим накладом щомісяч. антиреліг. часопис «Наука и религия». У січні 1960 ЦК КПРС при­ймає нову закриту по­станову «Про заходи для ліквідації порушень духівництвом радянського законодавства про культи», яка мала на меті обмежити вплив церкви. Це зумовлює значне посиле­н­ня А. п. По­всюдно створюються «клуби ате­їстів», ате­їст. гуртки, кінолекторії, «кабінети ате­їстів», «кутки ате­їста» й «ате­їст. секції». Проводяться читацькі конф., вечори запитань і від­повід­ей. У період між 1960 та 1981 було опубл. 25 антиіслам. праць. Їхні автори мали широкі можливості ображати іслам та його прихильників, однак від­повісти остан­ні не могли. Велась широка пропаганд. війна проти реліг. обрядів (для прикладу, обріза­н­ня), які складали частку єврейських нац. традицій; при цьому наголошувалось на антисанітарному й не­здоровому характері цих обрядів. 1960 засн. антиреліг. місячник «Во­йовничий атеїзм». Від 1962 церкву починають звинувачувати в тому, що вона під­тримує різного роду шахраїв, пройдисвітів та злочинців. Ці звинуваче­н­ня посилилися й набули небезпечного від­тінку після пленуму ЦК КПРС у червні 1963, який став своєрідним реваншем сталін. ідеологів і проголосив, що ніякого мирного спів­існува­н­ня ідеологій не було, немає й не може бути. Лунав заклик до нового на­ступу на релігію як на вияв бурж. ідеології. У січні 1964 парт. комітети отримали чергову закриту по­станову ЦК КПРС «Про заходи щодо посиле­н­ня ате­їстичного вихова­н­ня населе­н­ня». Наказувалося, використовуючи всі засоби масової інформації й усної пропаганди, охопити антиреліг. впливом насамперед дітей і молодь. Впроваджувалися нові «радянські обряди» — комсомол. весі­л­ля, урочисті реєстрації новонароджених, «дні повнолі­т­тя» тощо як альтернатива реліг. обрядам. На агітмай­данчиках без­коштовно демонстрували докум. фільми про «священиків-пройдисвітів», практикувалися зу­стрічі з священ­нослужителями, які ві­ді­йшли від релігії. 1965 внаслідок провалу в економіці й наро­ста­н­ня не­вдоволе­н­ня населе­н­ня А. п. дещо вщухає. Припиняється закри­т­тя діючих храмів. Змінюється мова А. п.: во­йовнича термінологія по­ступається місцем міркува­н­ням про те, що «боротьба з релігією повин­на вестися так, щоб віруючий бачив в ате­їстові близького друга, який бажає йому добра». 1972 в Україні прочитано 987 лекцій про ідеол. боротьбу, з яких 885 присвячено питан­ню націоналізму та уніатства, на­ступного року — від­повід­но 1734 й 1645. Значну роль у зміні позиції Рад. Союзу щодо релігії у 70-х рр. ві­діграло посиле­н­ня католиц. та іслам. активності у світі. Ці зміни довели Кремлю пере­ваги «своєї» церкви перед «чужими». Згодом держава помʼякшує податк. тиск на церкву й пере­дає Москов. патріархії комплекс Свято-Данилового монастиря.

Принципові зміни в рад. антицерк. політиці (1985–91) повʼязані з імʼям М. Горбачова, проте ці зміни були побічним ефектом заг. процесу демократизації режиму. Із роз­валом апарату ідеолог. контролю наро­стали публікації й ви­ступи на захист релігії. Починається процес легалізації під­пільних реліг. громад, поверне­н­ня культових споруд. Зу­стріч М. Горбачова з патріархом Московським і Синодом у квітні 1988 та святкува­н­ня 1000-ліття Хреще­н­ня Русі на заг.-держ. рівні можна вважати принциповою віхою, яка ознаменувала собою заверше­н­ня А. п. в СРСР у її держ. формах.

Літ.: див. Антирелігійний терор.

С. І. Дмитришин

Завантажити статтю