Антисептика

АНТИСЕ́ПТИКА (від анти… і грец. σηπτικός — гнійний) — метод профілактики та лікува­н­ня і водночас наука про знище­н­ня або пригніче­н­ня жит­тєдіяльності мікробів (бактерій, грибів, най­простіших, вірусів та ін.) на поверх­ні шкіри, слизових і серозних оболонок, поверх­нях ран, з метою попередже­н­ня або лікува­н­ня місцевих інфекційних процесів або сепсису. Антисептичні засоби поділяють на механічні, або фізичні (видале­н­ня інфікованих некротизованих тканин з ранової поверх­ні, дренаж ран, фіз. очище­н­ня шкіри та слизових оболонок за допомогою миття, ультра­звук. і лазер. обробки, за­стосува­н­ня антисепт. сорбентів та пере­вʼязувальних матеріалів); біо­логічні (за­стосува­н­ня антибіо­тиків, еубіо­тиків, бактеріофагів); хіміотерапевтичні (за­стосува­н­ня різноманіт. хіміотерапевт. препаратів). Хіміотерапевтичні антисепт. препарати поділяють на групи: галоїди, окислювачі, луги, кислоти, солі важких металів, спирти, альдегіди, феноли, барвники, похідні нітрофурану, похідні хіноліну, детергенти, деякі антибіо­тики, фітонциди та ін. А. від­різняється від дезінфекції (методи знище­н­ня не всіх, а пере­важно патоген­них та умовно-патоген. мікроорганізмів) і від асептики (методи попередже­н­ня потрапля­н­ня мікроорганізмів на хірург. поле, ранову поверх­ню, шкіру та слизові в хірургічних та акушер.-гінекол. операційних, приміще­н­нях для немовлят та ін.). Роз­різняють профілактичну і терапевтичну А. До профілакт. А. від­носять за­стосува­н­ня антисепт. засобів на здорових слизових оболонках та здоровій шкірі. Вона здійснюється з метою зменше­н­ня ризику виникне­н­ня інфекції у хворого під час операц. втручань або імуносу­пресивної терапії, зменше­н­ня кількості мікробів у ранах, нормалізації природної (нормальної) мікрофлори на шкірі та слизових оболонках. Під терапевт. А. ро­зуміють за­стосува­н­ня антисепт. засобів при мікробних захворюва­н­нях ран, шкіри та слизових оболонок. Основи А. як науки і практики заклали на під­валинах фундам. досліджень Л. Пастера віден. акушер І. Зімельвейс та англ. хірург Дж. Лістер у 2-й пол. 19 ст. при об­ґрунтуван­ні боротьби проти породільної гарячки, післяоперац. ускладнень та сепсису. Антисепт. принцип з успіхом за­стосував М. Пирогов у 1853–56 під час Крим. війни. Нині А. є важливим наук. напрямком, який інтенсивно роз­вивається на межі мікробіо­логії, фармакології, хімії та низки клініч. дисциплін. Арсенал антисепт. засобів поповнюється новими антимікроб. препаратами з різноманіт. дією. Важливим сучас. методом від­бору хіміотерапевт. препаратів є структурно-функціонал. під­хід з викори­ста­н­ням компʼютер. технологій. Локальні дисбактеріози (зміна мікробного середовища), що виникають після тривалого профілакт. чи терапевт. за­стосува­н­ня деяких антисептиків, коригуються за допомогою еубіо­тиків (живих культур мікробів, пред­ставників нормал. мікрофлори людини, з вираженою антагоніст. дією на патоген­ні та умовно-патоген­ні мікроби). На теренах СРСР видатні досягне­н­ня в галузі А. належать проф. О. Красильникову (Мінськ). Укр. вчені Ю. Кривошеїн, Г. Ларіонов, Г. Палій синтезували нові антисепт. препарати (міримістин, декаметоксин, етоній, йод­дицерин та ін.), що зна­йшли широке за­стосува­н­ня в сучас. клінічній практиці.

Завантажити статтю