Антихрист

АНТИ́ХРИСТ (грец. Αντιχριστος) — супротивник Христа, псевдо-Христос. Уже в стародав. космогоніях Передньої Азії існував міф, що при створенні світу добрі боги вели переможну боротьбу зі злими божествами, і ця боротьба поновиться наприкінці світу. Ідею боротьби добра і зла, або бога світла Ормузда з богом темряви Аріманом, як і ідею очікування приходу рятівника, спасителя, месії (перс. Соашінт, євр. Машиах, грец. Христос), євреї запозичили, мабуть, у зороастризму, трансформувавши її в боротьбу Бога Ягве із Сатаною. У євр. апокаліптиці Месія має витримати тривалу боротьбу із супротивником Бога й установити месіянське царство. В образі біблій. супротивника бога Ягве виступає як міфіч. князь «Ґоґ із краю Маґоґа» в книзі пророка Єзекіїля (32, 2), так і цілком конкретна істор. особа — сирійський цар Антіох IV Епифан (2 ст. до н. е.), у якому євреї вбачали заклятого ворога своєї релігії. У пророка Даниїла А. — нечестивець, що прагне відвернути народ від істинного Бога, запровадивши у святому місці (єрусалим. храмі) «гидоту спустошення». Мається на увазі наказ Антіоха встановити в єрусалим. храмі жертовник Зевсові Олімпійському, що призвело до повстання проти завойовників. У Новому Заповіті вже зустрічаємо саме слово «А.» — той, хто заперечує, що Ісус — це Христос, тобто Син Божий та Месія. В Апокаліпсисі (Одкровенні Іоана Богослова) А. постає в різних міфолог. образах (напр., «звірина, що виходить із безодні»), означений потаєм. сатанин. числом 666, яке ранні християни розшифровували як ім’я певного рим. імператора, гонителя християн (Нерона, Каліґули, Доміціана). У цей час іще сильних есхатолог. почуттів, надії на скоре друге пришестя Христа і суду над грішниками та ворогами Сина Божого, образ А. наділений особливо конкрет. рисами. Апостол Павло у 2-му посланні до солунян застерігає християн від поспіш. висновків щодо кінця світу і приходу А., якого хтось утримує і «буде тримати, аж поки не буде усунений він із середини» (2, 7). Цей загадковий натяк Павла породив велике зворушення в богослов. колах, які донині намагаються розгадати, що то за сила, котра «тримає тепер А. і не допускає з’явитися йому своєчасно», і хто та особа, що утримує його. Незліченна кількість тлумачень цих висловів, що беруть початок від отців церкви, зводиться до двох осн. тез. Згідно з першою, to kate/con — це реліг. сила (Божа Благодать, Дух Святий), а ta o kate/cwn — верхов. реліг. діяч (Ісус Христос, апостол Яків, пророки Ілля та Єнох); згідно з другою, відповідно, — сила політична (Рим., або «Священна римська імперія») та політ. діячі (рим. імператори, Карл Великий та ін.). Один із отців церкви Тертулліан (бл. 160 — пізніше 220), на відміну від автора Апокаліпсиса, який проклинав Рим. імперію, пов’язує міць Рим. держави з тим, що не настає кінець світу і відкладається прихід А. Такої ж думки, характерної для нових християн. часів, дотримувалися Іоан Златоуст, Кирило Єрусалимський, Ієронім та ін. отці церкви. У середні віки у масовій свідомості віруючих оживало почуття скорого кінця світу і появи А. У період поширення ісламу, посилення його тиску на християн. країни А. оголошено Магомета. Папа Григорій ІХ назвав А. імператора Фрідріха ІІ Ґоґенштауфена (13 ст.). У свою чергу, А. були проголош. рим. папи Боніфацій VIII та Іоан ХХІІ. Папи називали А. того, хто посягав на їхню владу. Діяч Реформації Мартін Лютер вбачав А. в самому інституті папства. Після Реформації ідея А. втратила привабливість, хоча поодинокі її прояви були: протестант. богослови назвали цим іменем Наполеона, а окремі реліг. групи (баптисти, адвентисти та ін.) очікували кінця світу — появи А. у «точно» визначений час (за твердженням адвентист. проповідника У. Міллера, це мало статись у 1843 або 1844).

У Росії легенда про А. поширилася в період розколу. Очікуючи близького кінця світу, розкольники вважали, що А. уже з’явився в особі патріарха Никона чи царя Олексія Михайловича, пізніше його образ був ототожнений із Петром І. Віра в скорий кінець світу була характерною для безпопівців — однієї з двох осн. течій старообрядництва, невеликі громади яких існують і в Україні. Серед них були поширені «гарі» (самоспалення), що розглядались як єдиний засіб спасіння від А. В Україні ідею А. розробляв С. Зизаній-Тустанівський у трактаті «Казаньє святого Кирила, патріархи ієрусалимского, о антіхристь– и знакох єго...» (1596). В укр. нар. мові слово «А.» (або «анцихрист») уживається як лайка. У передбаченнях Нострадамуса про катастрофи активну роль відводиться «агентам А.», під якими в 16 ст. розумілися «безбожні кальвіністи», у 18 ст. — «безбожні якобінці», а у 20 ст. — «безбожні більшовики».

Розмір шрифту

Антихрист

Рекомендована література

Інформація про статтю