Комаров Олег Васильович
КОМАРО́В Олег Васильович (14. 03. 1939, Київ) — актор. Син Г. Ніколенко. Заслужений артист України (1999). Премія ім. І. Котляревського (1998). Закін. Київ. інститут театр. мистецтва (1961; курс І. Чабаненка). Працював у Дніпроп. рос. драм. театрі ім. М. Горького (1961–64), Київ. студії кіноактора (1964–66). Від 1966 — актор Нац. театру рос. драми ім. Лесі Українки (Київ). Гра К. позначена яскравим сценіч. малюнком. Виконує переважно характерні ролі. Ведучий радіопередачі «Від суботи до суботи» (1972–2002) та циклу власних програм «Театральні силуети» на телеканалі «Культура» (від 2002). Провів низку літ. вечорів, зокрема «Вечір зарубіжної новели» (1987), «Болем серця» (за новелами Г. Тютюнника, 1992), «Вечір іронічної прози» (1993). Автор кн. «Рассказы и воспоминания» (1998), «Театральні спогади. Оповідання» (2001), «Светлые души театра» (2010; усі — Київ).
Додаткові відомості
- Основні ролі
- Свердлов («Більшовики» М. Шатрова), Мужський («Добряки» Л. Зоріна), Єпіходов («Вишневий сад» А. Чехова), Король («Снігова королева» Є. Шварца), Ваґнер («Долетимо до Мілана» О. Заградника), Етьєн («Блоха у вусі» Ж. Фейдо), Петер Шульц («Бізнес, криза, кохання...» У. Відмера), Управитель («№ 13» («Шалена ніч, або Одруження Піґдена») Р. Куні), Бату («Трохи ніжності» А. Ніколаї), Мозес («Школа лихослів’я» Р. Шерідана); у кіно — гол. роль («Метаморфози», 1979, реж. А. Борсюк), Бочаров («Війна», 1990, реж. Т. Левчук, Г. Кохан), Лицар кохання («Острів кохання», 1995, реж. О. Бійма), Прокурор Федін («Лялька», 2002, реж. В. Попков, Б. Небієрідзе), Антрепренер («Утьосов. Пісня довжиною в життя», 2006, реж. В. та Г. Ніколаєнки).
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
