Антологія

АНТОЛО́ГІЯ (грец. ἀνϑολογια, букв. — збирання квітів) — збірник творів різних авторів, здебільшого одного жанру або роду, іноді — за тематичним принципом. Найдавнішою власне А. вважають зб. епіграм «Вінок», яку уклав давньогрец. поет Мелеагр із Гадари (бл. 90 р. до н. е.), хоч і за три століття до «Вінка» вже існували аналог. зібрання творів цього жанру. Мелеагр зібрав у «Вінку» твори майже 50-ти поетів від Архілоха (7 ст. до н. е.) до своєї сучасності, включаючи й самого упорядника. Завдяки репрезентативності й зручності А. у наступні століття і до наших днів з’являється значна кількість таких видань. Одні укладачі створювали цілком нові А., ін. об’єднували А. своїх попередників у нову цілість. У новочас. літературі виникли нові типи А., що репрезентують окреме нац. письменство, певну літ. добу або жанр. Очевидно, різновидом А. можна вважати також хрестоматії. У давньоукр. літературі «ізборники», збірки типу «Бджоли» — переклад афорист. висловлювань (у числен. списках доповнювалися в Україні та Білорусі місц. матеріалом) — були, по суті, А. Іноді А. — це зібрання творів, різних за жанром, часом та місцем написання, де об’єднувал. принципом є вподобання укладача або замовника. У 19 ст. А. представлена здебільшого альманахами й збірниками. «Антологія руська» (Л., 1881) містила твори 42-х укр. поетів — від І. Котляревського до І. Франка. Знач. поширення набули А. наприкінці 19 — поч. 20 ст. («Вік», «Акорди», «Розвага», «Українська муза», «Будні» та ін.). А. може підсумовувати літ. розвиток на певному час. проміжку («За 25 літ», 1924), відображати розвиток жанру («Українська радянська новела», 1948; «Українська радянська п’єса», т. 1–5, 1949–55; «Антологія українського оповідання», т. 1–4, 1960; усі — Київ). У певні моменти сусп. розвитку А. стає значною подією культур. життя; так було сприйнято громадськістю «Антологію української поезії» у 4-х т. (К., 1958), до якої вперше включено заборонені тривалий час твори деяких репрес. письменників. Однойменна А., видана 1984–86 у 6-ти т., репрезентувала розвиток укр. поезії від часу її виникнення до серед. 80-х рр. значно повніше. Темат. А., видані у 80-х рр. («Аполлонова лютня. Київські поети 17–18 ст.», 1982; «Пісні Купідона: Любовна поезія на Україні 16 — поч. 19 ст.», 1984; «Земна нев’януча краса. Українська пейзажна лірика», 1986; «Марсове поле: Героїчна поезія на Україні 10 — першої пол. 17 ст.», 1988; усі — Київ), значно розширили уявлення про укр. літературу. Численні А. поезії народів СРСР, видані в рад. час, мають певну цінність як із погляду міжнар. культур. обміну, так і тому, що чимало талановитих поетів змушені були заробляти на життя переклад. працею; проте надто часто такі видання приурочувалися до певних дат, підготовка їх мала характер кампаній, робилися вони «бригадним методом», відбір творів здійснювався за ідеол. принципом. Давалося це взнаки й у виданих у той період А. зарубіж. поезії (чес., словац., польс., болг. тощо), хоч вони мали загалом неабияку культурну цінність (як і видана 1983 А. «Слов’янська ліра», яку впорядкував Р. Лубківський). А. укр. літ-ри, видані в повоєн. час у країнах соціаліст. табору, також упорядковані під кутом зору комуніст. ідеології та пропаганди. Натомість «Координати. Антологія сучасної української поезії на Заході» (Нью-Йорк, 1969), яку уклали Б. Бойчук та Б. Рубчак, давала альтернат. версію поет. розвитку, вільну від того ідеол. диктату, що панував на «материковій» Україні. Ця А., як і «Розстріляне відродження», впорядкована Ю. Лавріненком, вельми прислужилася дослідникам, коли настав час ліквідації сумнозвісних «білих плям» в укр. письменстві. В А. «Золотий гомін. Українська поезія світу» (К., 1991) представлено понад 100 укр. поетів із різних континентів. Іноді один і той самий різновид А. може цікаво модифікуватися за різних суспільно-літ. обставин: якщо «Молода поезія України» (К., 1978) символізувала достоту компарт. «піклування» про молодих письменників, то «Вісімдесятники. Антологія нової української поезії» (Едмонтон, 1990) знаменувала радик. зміни в літературі як вияв змін геополітичних. У серед. 90-х рр. молодіжні А. — «Молоде вино. Антологія поезії» (1994), «Тексти. Антологія прози» (1995) та «Опудало. Українська прозова сатира, гумор, іронія 80–90-х років ХХ ст.» (1997; усі — Київ) — своєрідно відобразили подальшу поляризацію літ. генерацій і опосередковано кризову ситуацію у видавн. галузі, коли для письменника реальнішою можливістю публікації є А., а не видання власної книжки. Остан. часом виходять також А. філософ., соціол., екон. думки тощо.

Фотоілюстрації

Завантажити статтю

Розмір шрифту

Антологія

Рекомендована література

Фотоілюстрації

Інформація про статтю