Антонін

Визначення і загальна характеристика

АНТОНІ́Н (Грановський Олександр Андрі­йович; 21. 11. 1860, Полтав. губ. — 14. 01. 1927, Москва) — церковний діяч. Закін. Київ. духовну академію (1891). 1892– 99 — викладач, ін­спектор, ректор у різних духов. навч. закладах. 1899–1903 — цензор С.-Петербур. духов. цензур. комітету. 1903 захистив магістер. дисертацію, присвяч. рекон­струкції текс­ту Старозаповіт. апокриф. книги Варуха, високо оцінену богословами. Того ж року висвяч. на єпис­копа Нарвського, вікарія С.-Петербур. єпархії. 1906 звільн. за від­мову поминати у богослужін­ні імператора Миколу ІІ як «самодержавнійшого». 1913–17 — єпис­коп Владикавказький. Звільн. за станом здоровʼя. Пере­бував у Моск. Богоявлен. монастирі. 1920–21 з єпис­копом А. листувалася Всеукр. православна церк. рада, за­прошуючи його пере­їхати в Україну. На травневому церк. зʼ­їзді Київщини (1921) А. обрано заст. Київ. митрополита. Однак до Києва він не прибув. Єпис­коп А. брав активну участь в організації т. зв. Живої Церкви (1922), пізніше очолив Союз Церк. від­родже­н­ня. Ініціював велику кількість літургіч. новацій, негативно сприйнятих більшістю сучасників. 15 квітня 1924 патріарх Тихон заборонив йому священ­нослужі­н­ня і від­дав до церк. суду.

Тв.: Книга пророка Варуха. С.-Петербург, 1903.

Літ.: Левитин-Краснов А., Шавров В. Очерки по истории рус­ской церковной смуты. Москва, 1996; Цыпин В. История Рус­ской Православной Церкви. 1917–1997. Москва, 1997; Архивы Кремля: В 2 кн. Кн. 1. Политбюро и церковь. 1922–25. Москва; Новосибирск, 1997.

А. В. Стародуб

Завантажити статтю