Антонін
АНТОНІ́Н (Грановський Олександр Андрійович; 21. 11. 1860, Полтав. губ. – 14. 01. 1927, Москва) – церковний діяч. Закін. Київ. духовну академію (1891). 1892– 99 – викладач, інспектор, ректор у різних духов. навч. закладах. 1899–1903 – цензор С.-Петербур. духов. цензур. комітету. 1903 захистив магістер. дисертацію, присвяч. реконструкції тексту Старозаповіт. апокриф. книги Варуха, високо оцінену богословами. Того ж року висвяч. на єпископа Нарвського, вікарія С.-Петербур. єпархії. 1906 звільн. за відмову поминати у богослужінні імператора Миколу ІІ як «самодержавнійшого». 1913–17 – єпископ Владикавказький. Звільн. за станом здоров’я. Перебував у Моск. Богоявлен. монастирі. 1920–21 з єпископом А. листувалася Всеукр. православна церк. рада, запрошуючи його переїхати в Україну. На травневому церк. з’їзді Київщини (1921) А. обрано заст. Київ. митрополита. Однак до Києва він не прибув. Єпископ А. брав активну участь в організації т. зв. Живої Церкви (1922), пізніше очолив Союз Церк. відродження. Ініціював велику кількість літургіч. новацій, негативно сприйнятих більшістю сучасників. 15 квітня 1924 патріарх Тихон заборонив йому священнослужіння і віддав до церк. суду.
Тв.: Книга пророка Варуха. С.-Петербург, 1903.
Літ.: Левитин-Краснов А., Шавров В. Очерки по истории русской церковной смуты. Москва, 1996; Цыпин В. История Русской Православной Церкви. 1917–1997. Москва, 1997; Архивы Кремля: В 2 кн. Кн. 1. Политбюро и церковь. 1922–25. Москва; Новосибирск, 1997.
А. В. Стародуб
Основні твори
Книга пророка Варуха. С.-Петербург, 1903.
Рекомендована література
- Левитин-Краснов А., Шавров В. Очерки по истории русской церковной смуты. Москва, 1996;
- Цыпин В. История Русской Православной Церкви. 1917–1997. Москва, 1997;
- Архивы Кремля: В 2 кн. Кн. 1. Политбюро и церковь. 1922–25. Москва; Новосибирск, 1997.
Людина 
.jpg)
