АНТОНО́ВИЧ Михайло Дмитрович (20. 11. 1910, Флоренція, Італія — 24. 11. 1955, Колима, РФ) — історик. Син Дмитра та Катерини, брат Марка Антоновичів, онук Володимира Антоновича та Катерини Антонович-Мельник. Разом із батьками на еміграції (1919). Закін. істор. і геогр. факультети Берлін. університету. 1936–41 — наук. працівник Укр. наук. ін­ституту в Берліні, доцент Віден. університету, чл. Укр. істор.-філол. товариства у Празі, де ви­друкував істор. роз­відки. Автор 4-том. «Історії України» (Прага, 1941–42), наук. роз­відок «Пере­яславська кампанія 1630 року» (1944), «Матеріали до вербува­н­ня українців у Пруську армію» та ін. Під час 2-ї світової війни як нім. під­даний мобіліз. до вермахту, разом з нім. військ. частинами побував на окупов. укр. території, зокрема в Києві, на Кубані. Після капітуляції гітлерів. Німеч­чини ви­їхав до Франції. У Парижі арешт. і пере­правл. до СРСР. Засудж. як «військовий злочинець та ідеолог українського буржуазного націоналізму» до 25 р. спецполітконцтаборів і 5 р. по­збавле­н­ня прав. Покара­н­ня від­бував на Норил. каторзі. Продовжував просвітн. діяльність, у бараках влаштовував лекції з історії України. 1954 пере­правл. до концтабору на Колимі, звідти взятий на етап, під час якого загинув в автомоб. ката­строфі за незʼясов. об­ставин.