Арбітраж

АРБІТРА́Ж (франц. arbitrage — третейський суд) — спеціальний орган для вирішення різних конфліктів як між фізичними та юридичними особами, так і між державами. Істор. корені А. сягають глибини століть, коли на зміну самоправству як початк. формі захисту прав прийшов держ. захист прав фіз. і юрид. осіб. Широкого застосування арбітражне судочинство набуло в Стародав. Греції. До А. в Стародав. Греції вдавалися в окремих випадках стосовно володіння територіями, кордонів, торг. і реліг. прав. Арбітрами найчастіше обирали, особливо в давнішу епоху, реліг. організації, дружні міста та приватних осіб: політ. діячів, переможців в Олімпійських іграх та ін. У Стародав. Греції траплялися навіть окремі угоди про постійний арбітраж. суд у союзниц. договорах. Так, другий союзниц. договір між Спартою та Аргосом у 418 р. до н. е. передбачав, що сторони зобов’язуються вирішувати свої незгоди через А. Стародавня Греція була учасницею значних за масштабами того часу міжнар. об’єднань — ліг (Етолійська, Ахейська, Критський койнон та інші) на чолі з радою делегатів, із постійним третей. судом для вирішення спорів між чл. союзу. У римському приват. праві цей процес розвивався шляхом витіснення і дисциплінування органами держави початк. самоправства. Саме в Стародав. Римі виникло право держ. суд. магістратів організовувати судовий розгляд для вирішення кожного окремого спору. Поряд з ін. формами об’єднань з’являється необхідність у встановленні миру не звичайним судовим шляхом, а шляхом посередницького, примирливого розгляду. Суддя, що міг вирішувати справи на вільний розсуд, називався арбітром і призначався у тих спорах, де справа йшла про встановлення оцінок, меж, про поділ і т. ін. В епоху абсолютизму А. як засіб вирішення спорів майже зникає. На зміну феодал. роздрібненості прийшла централіз. і необмежена влада абсолют. монархії. У цих умовах застосування А. розглядалося як обмеження абсолют. прав суверена. Відродження А. як мирного засобу вирішення спорів припадає на кін. 18 ст. і пов’язане з англо-амер. договором про дружбу, торгівлю і мореплавство від 1794 (т. зв. договір Джея). Протягом 1794–1870 шляхом арбітраж. розгляду було укладено не менше 63 компроміс. угод. У 19 ст. вирішення спорів в арбітраж. порядку набуло широкого застосування. У міжнар.-правовій літературі часто порушувалося питання про необхідність створення відповідного міжнар. суд. органу. У результаті було скликано дві Гаазькі мирні конф. і створено Постійну палату третей. суду, що означало конституювання міжнар. арбітраж. правосуддя. Період від 1871 до 1900 позначений збільшенням кількості А., зокрема винесено 114 арбітраж. рішень, 103 з яких — арбітражні розгляди з країнами Лат. Америки. Здебільшого до А. вдавалися великі держави: Англія, США, Франція, Італія. Поступово, з розвитком міжнар. взаємин, інститут А. використовується не тільки як метод примирення юрид. осіб, а й для вирішення спорів між окремими державами. Нині діють широко відомі у світі такі арбітражні органи: Міжнар. центр із врегулювання інвестиц. спорів (міститься у штаб-квартирі Міжнар. банку реконструкції та розвитку, утвор. на основі Конвенції про порядок вирішення інвестиц. спорів між державами та іноз. особами, ратифікований ВР України 16 березня 2000); Міжнар. торг. палата в Парижі (створ. 1920); Амер. асоціація арбітражу в Нью-Йорку (1926); А. Ллойда в Лондоні. Осн. принципи діяльності А. визначені в Конвенції про визнання і виконання іноз. арбітраж. рішень, прийнятій 10 червня 1958 в Нью-Йорку, і в Європ. конвенції про зовн.-торг. А., укладеній 21 квітня 1961 в Женеві. Цих Конвенцій дотримується й Україна. Існують два види арбітраж. органів: постійний та А. для розгляду конкрет. суперечки (ad hoc). В Україні інститут А. не набув широкого застосування, за винятком вирішення спорів, що виникають у сфері зовн.-екон. зв’язків. Проте з огляду на перспективи розвитку ринк. відносин, процесу приватизації, розширення зовн.-торг. зв’язків третей. суд, або А., має знач. потенціал для активнішого використання. В Україні органом зовн.-торг. А. є Міжнар. комерц. арбітраж. суд при Торг.-пром. палаті, що діє на підставі Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 квітня 1994 та Положення про цей суд, і розглядає спори, що виникають між фірмами (підприємствами) України та ін. держав у процесі виконання договір. зобов’язань.

Завантажити статтю