Ареалогія

АРЕАЛО́ГІЯ (від лат. area — площа, про­стір і …логія) — роз­діл мовознавства, етнології, у межах якого досліджують просторову поведінку й диференціацію явищ мови, культури, установлюють межі пошире­н­ня ви­значальних рис їх локальних варіантів. У мово­знавстві А. по­стала як наслідок карто­графува­н­ня мовних одиниць і явищ різних структур. рівнів (звук. складу, грамат. будови, лексики). Синтезом ареалог. інформації про укр. мову є карта діалектів, на якій за набором ви­значал. рис у межах усього простору побутува­н­ня мови виділено одиниці різної величини — наріч­чя, діалекти, групи говірок (першу карту укр. діалектів уклав К. Михальчук 1872); інформацію про пошире­н­ня окремих явищ матеріал. і духов. культури синтезовано на картах етногр. ра­йонува­н­ня укр. етнокультур. ареалу. Лінгвістична А. досліджує зовн. межі пошире­н­ня мови, її роз­межува­н­ня з сусід. мовами, внутр. поділ на діалектні одиниці, взаємо­впливи і взаємодію діалектів у межах однієї мови, суміж. мов та сімʼї мов, ви­вчає причини і час формува­н­ня меж наріч і діалектів, глибину проти­ставле­н­ня суміж. діалектів, зміну діалект. меж у часі. Важл. про­блемою А. мови і культури є вияв спів­від­ноше­н­ня меж пошире­н­ня у просторі мовних одиниць і явищ традиц. матер. і духов. культури, взаємозумовленість, накла­да­н­ня чи ненакла­да­н­ня зон їхнього пошире­н­ня. Роз­виток А. культури спирається на традиції лінгвіст. А., на лінгвогео­графію, її понятійну базу, карто­графічний та інтер­претат. апарат. Карти фіксують роз­ташува­н­ня у просторі спів­від­носних явищ, які від­творюють різні етапи їх змін, тому становлять надійне джерело інформації щодо роз­витку явищ мови чи культури упродовж тривалого часу. Створе­н­ня карт і атласів забезпечило мово­знавство та етнологію якісно новим і значним за обсягом систематиз. матеріалом, заклало під­ґрунтя для принципово нового поясне­н­ня сучас. стану, просторової варіативності й етапів еволюції мови і культури, етно- й культурогенезу. Карти подають пошире­н­ня інтеграл. та диференц. рис мови і традиц. культури, по­єд­на­н­ня яких творить специфіку кожної мовно-етногр. зони України; водночас карти засвідчують, що за ви­значал. рисами етномовні зони належать до єдиного етносу. Ареал. диференціацію української мови від­творюють «Атлас української мови» у 3-х т. (т. 1, 2, 1984–88, т. 3, 2001), регіонал. атласи Й. Дзендзелівського (Закарпа­т­тя), Т. Назарової, М. Никончука (Середнє Поліс­ся), К. Германа (Буковина), Г. Мартинової (Середня Над­дні­прянщина), «Atlas gwar bojkowskich» та ін.; ареальні від­мін­ності традиц. культури від­бивають рукописна праця «Українці. Етно­графічний атлас», «Поліський етнолінгвістичний атлас», карти в описових дослідж. про окремі етногр. регіони («Гуцульщина», «Бойківщина», «Лемківщина» та ін.) і весь укр. етнокультур. ареал (напр., «Українці» у 2-х т., К., 1999).

Завантажити статтю