Армія галлера
А́РМІЯ ГА́ЛЛЕРА — польське військове об’єднання, сформоване 1917–19. Названа за прізвищем командуючого генерала Ю. Галлера. Комплектувалася з поляків у країнах Антанти і США та військовополонених армій Австро-Угорщини й Німеччини після згоди рад. Росії на незалежність Польщі та після налагодження співробітництва з Польс. нац. комітетом (ПНК) і польс. організаціями в Америці. Перші формування А. Г. зосереджувалися у Франції, де утримувався Зх. протинім. фронт. У Парижі діяла франц.-польс. військ. місія. Офіц. функціонування А. Г. було започатковане 5 червня 1917 декретом президента Франції Р. Пуанкаре. Загони добровольців формувалися з тих, хто не підлягав призову до армії США, а також мав трудощі з отриманням громадянства; солдатами ставали як з патріот. почуттів, так і з розрахунку отримати громадянство США. Початкова військ. підготовка проходила у канад. таборах. Офіцерський і знач. мірою унтер-офіцер. склад переважно становили французи, що ускладнювало взаємини з польс. солдатами й цивіл. населенням. А. Г. створювали з метою використання у Польщі та на її кордонах. ПНК домагався автономії та політ. керівництва А. Г., уведення до неї польс. формувань у р-нах розташування білогвард. частин, а також її використання в боротьбі за владу в самій Польщі. Одразу ж після укладення перемир’я з Німеччиною 11 листопада 1918 як ПНК, так і Й. Пілсудський порушили питання про переведення А. Г. до Польщі, яке неодноразово розглядалося на Париз. мирній конф. 1919. Перевезення частин залізницею через Німеччину розпочалося у серед. квітня і завершилося 9 червня 1919. Однією з проголошених умов переїзду до Польщі було невикористання А. Г. у польс.-укр. війні. Всього було переправлено бл. 40 тис. військових, з них понад 20 тис. американців польс. походження, 1291 франц. офіцер і 3313 солдатів. Вони були на командних посадах в дивізіях А. Г. та забезпечували обслугу артилерії і 80 танків, ін. бойового оснащення найбільш озброєної частини польс. армії. За утримання й спорядження А. Г. Польща заборгувала 400 млн франків. Усупереч офіц. запевненням, частини цієї армії одразу ж спрямовано до Сх. Галичини. У заг. польс. наступі на зх.-укр. землі, що розпочався 15 травня 1919, їй належала ударна роль. 14 червня 1919 було складено спец. угоду про підпорядкування польс. ЗС франц. головнокомандуючому Ф. Фошу. 27 червня 1919 союзні держави уповноважили польс. уряд використати всі наявні ЗС з А. Г. включно у Сх. Галичині, що дозволило Польщі перейняти ініціативу у боях з Українською Галицькою армією. 28 червня 1919 прибулі з Франції війська забезпечили окупацію Сх. Галичини до р. Збруч і Волині до р. Горинь. 4-а дивізія А. Г. брала участь в інтервенції Антанти на Пд. України. У листопаді 1918, на вимогу Ф. Фоша, польс. формування були перебазовані з Кубані в Одесу. В Україні до них мали приєднатися польс. військовополонені з Італії, однак цього не сталося. Чисельність 4-ї дивізії не сягнула й 4 тис., офіцери становили 2/3 її складу. Коли інтервенція Антанти зазнала краху, дивізію через Бессарабію та Буковину переправили до Сх. Галичини й переформували на 10-у піхотну дивізію польс. армії. Після окупації Сх. Галичини А. Г. розформовано, солдати роззосереджені в окремі частини польс. армії. Серед тих, хто вимагав повернення до США, спалахнули заворушення. Наприкінці 1919 у зв’язку з «походом Й. Пілсудського на Київ» було припинено демобілізацію людей старшого віку й відновлено лише наприкінці 1920. Усі американці польс. походження, які залишилися живими, за рішенням Конгресу США повернулися додому на амер. транспорті.
Рекомендована література
- Czyn zbrojny, wychodêstwa polskiego w Ameryce. Zbiór dokumentów i materiaùów historycznych. New York; Chicago, 1957;
- Archiwum polityczne Ignacego Paderewskiego. Pt. I–II. Wrocùaw; Warszawa; Kraków; Gdañsk, 1973;
- 1974;
- Polonia wobec Niepodlegùoúci Polskí w czasie I wojny úwiatowej. Wrocùaw, 1979.
Завантажити статтю
