АРТЕ́МЕНКО Петро Іванович (02. 05. 1918, с. Губське, нині Лубен. р-ну Полтав. обл. — 05. 04. 1942, м. Лубни Полтав. обл.) — письмен­ник. Вчився в Лубен. учител. та Ніжин. пед. ін­ститутах. Після закінче­н­ня філол. факультету (1936) — завідувач від­ділу літ-ри і мистецтва г. «Молодий комунар». 1938– 40 — викладач Лубен. учител. ін­ституту. 1940–41 — на громад. роботі. Творчу діяльність роз­почав у літ. студії Ніжин. пед. ін­ституту, якою керував поет і педагог М. Сайко. Простота, багатство інтонації, щирість, ритмічна різноманітність характерні для його поезій. А. писав про людей праці, батьківщину, коха­н­ня, природу. Друкувався у ніжин., черніг. та лубен. періодиці; респ. ж. «Молодий більшовик». Пере­кладав твори Г. Гайне, М. Лермонтова, М. Ісаковського. Через хворобу очей був звільнений від служби в армії. Під час окупації працював у під­піл­лі. Писав агітац. вірші, прокламації. Схоплений фашистами і після тортур страчений. До СПУ прийнятий посмертно (1961). Поет О. Ющенко у 60-х рр. зібрав по газет. публікаціях 45 віршів А. і видав їх 1962 у Києві під на­звою «Пісня моєї весни», а 1973 — «Поезії».