КОМІСА́РЕНКО Василь Па­влович (01(14). 01. 1907, с. Черняхів, нині Кагарлицького ра­йону Київської обл. — 07. 04. 1993, Київ) — патофізіолог, лікар-ендокринолог. Батько Ігоря та Сергія Комісаренків. Доктор медичних наук (1941), професор (1942), академік Академії наук України (1951). Заслужений діяч науки УРСР (1960). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1976). Премія імені О. Богомольця АН УРСР (1961). Державні нагороди СРСР. Закінчив Харківський медичний ін­ститут (1932). Від­тоді працював у Всеукраїнському ін­ституті ендокринології й органотерапії (нині Ін­ститут про­блем ендокрин­ної патології НАМНУ, Харків): 1935–40 — директор; від 1940 — завідувач лабораторії екс­периментальної ендокринології Ін­ституту фізіології АН УРСР (Київ); 1965 заснував і до 1986 очолював Київський науково-дослідний ін­ститут ендокринології та обміну речовин (нині Ін­ститут ендокринології та обміну речовин імені Володимира Комісаренка НАМНУ); водночас 1945–49 — професор кафедри патологічної фізіології Київського ін­ституту удосконале­н­ня лікарів; 1950–54 — завідувач одно­ймен­ної кафедри Київського медичного ін­ституту. За­ступник Народного комісара охорони здоровʼя УРСР (1940–43). Голова правлі­н­ня Всесоюзного (від 1962) та Українського (від 1965) наукового товариства ендокринологів, Товариства для пошире­н­ня політичних та наукових знань УРСР (1948–54). Голова Українського комітету захисту миру (1960–75). У 1996 НАНУ заснувала премію імені В. Комісаренка. Ви­вчав механізм дії гормонів на субклітин­ному та молекулярному рівнях, патогенез цукрового діабету та про­блеми його лікува­н­ня. Довів, що причиною інсулінових судорог і коми є не лише гіпоглікемія, а й гіпоксія нервових клітин мозку. Об­ґрунтував роль гормонів кори надниркових залоз у регуляції кровообігу та їхній вплив на кровʼяний тиск. Під його керівництвом роз­роблено гормональні препарати «Кортикотонін», «Спленін».