Аквакультура
АКВАКУЛЬТУ́РА (від аква… і лат. cultura — обробляння, доглядання, розвиток, освіта) — цілеспрямоване використання водойм для отримання корисної біопродукції: риб, молюсків, ракоподібних та інших безхребетних, водоростей та інших організмів шляхом штучного розмноження, селекції, акліматизації та вирощування; наука про основи технологій отримання додаткової біопродукції з різних водойм. Розрізняють прісноводну А., або лімнокультуру, та морську А., або марикультуру. Історія А., насамперед вирощування прісновод. риб, налічує бл. 4000 р. Відомо, що в Китаї 3750 р. тому створювали ставки для розведення риби. Пізніше, у середні віки, в цій країні вирощували у пром. масштабах червону водорость порфиру, молюсків — устрицю, перлівницю, а також кефаль та ін. мор. організми. Пізніше рибництво розвивалося у Месопотамії, Єгипті, Римі, Греції та ін. країнах антич. світу. На берегах Середземного м., за часів Рим. імперії, у солонуватовод. та солоних лагунах вирощували кілька видів кефалі, спарових, мурену тощо. Сучасна А. поширена в Японії, Китаї, Нідерландах, Бельгії, Франції, Італії, США та ін.
В Україні А. має давні традиції: у природ. та штуч. прісновод. водоймах вирощували коропових риб, судака та ін. Від 50– 60-х рр. 20 ст. об’єктами прісновод. А. в Україні стали також акліматизовані екзот. види, напр., далекосхідні амурський сазан, білий і строкатий товстолобик, білий та чорний амур, амер. сталевоголовий райдуж. лосось (райдужна форель), а в термал. водоймах також теплолюбні риби — амер. канальний сомик і афр. тиляпія. Методом селекції в Україні виведено дві високопродукт. породи коропа: укр. лускатий та укр. рамчатий. З метою поповнення пром. стада прохідних осетр. риб у пониззі Дніпра функціонує єдиний на Чорному м. осетр. завод, у якому проводять штучне запліднення ікри осетра, севрюги та білуги, вирощують личинки до стадії життєздат. мальків і випускають їх у Дніпров. лиман, звідки вони потрапляють до моря. Це випробуваний практикою А. шлях підвищення чисельності популяції виду, але його кінцева ефективність залежить від дії норм міжнар. права в галузі охорони й рац. промислу з боку всіх країн, у водах яких перебуває цей вид риби. Так, корм. площі осетрових, вирощуваних у пониззі Дніпра, знаходяться на пн.-зх. шельфі Чорного м. — у водах України та Румунії, а їхня зимівля відбувається у водах Болгарії і Туреччини. Звідси об’єкт. потреба у відповідних міжнар. угодах. Це стосується багатьох видів чорномор. риб та мор. ссавців, для яких характерний т. зв. трансгранич. розподіл у межах моря. Мор. А. в Україні існує як вирощування чорномор. видів кефалі — лобана, сингіля та гостроноса — в солоних лиманах на берегах Чорного та Азов. морів. Найвідоміші кефалевирощувальні господарства знаходяться в лиманах Одес. обл. — Шаболат, Бурнас, Алібей, Шагани та ін. Разом з кефалевими до лиманів заходять бички, ставрида та деякі ін. мор. риби, які ростуть тут краще, ніж у морі. Успішна акліматизація у Чорному та Азов. морях далекосх. кефалі — піленгасу — стала новим етапом у розвитку мор. А. в Україні. Від кінця 80-х рр. піленгас, не конкуруючи за корми з місц. видами риб, став наймасовішим об’єктом промислу серед чорномор.-азов. кефалі. У 90-х рр. піленгас повністю заселив Азовське та Чорне моря і вийшов у Середземне. Новий вид мор. А., що розвивається в Україні,– це вирощування молюсків, передусім мідій, а також устриць за технологією, розробл. в Одес. філіалі Інституту біології пд. морів НАНУ. У пн.-зх. частині Чорного м. з 1 га плантації мідій за рік можна одержувати до 500– 600 т молюсків, у яких м’ясо складає 15–20 %. М’ясо мідії використовується в харч., корм., тех. та мед. галузях, а розмелені стулки — на птахофабриках як корм. Спец. вид мор. А. в Україні — технологія створення штучних рифів (ш. р.). Найбільший ефект, що ґрунтується на потребі багатьох водних організмів у сховищах та можливості закріплення на будь-якій поверхні, ці невеликі підводні споруди з каміння, бетону, автомоб. покришок дають на піщаних та мулистих ґрунтах, де бракує каміння та скель. На перших у Чорному м. експерим. ш. р. із черепашника й уламків бетону у р-ні Одес. затоки за 3–4 р. чисельність видів донних безхребетних збільшилася від 7 до 37, а їхня біомаса — від 0,2 до 8,1 кг на 1 м2, біомаса водоростей зросла у десятки разів. На дослід. ділянках із автомоб. покришок у Дністровському лимані за півроку кількість бичків зросла у 160 разів, значно підвищилася чисельність плітки, густери та щуки, а виживання ікри бичків досягло 90–97 %. Спорудження ш. р. — один з перспект. методів підвищення біол. продуктивності моря та очищення мор. води та дна біол. шляхом (див. Біологічна меліорація). В Україні н.-д. роботи з питань А. проводять Інститут рибного господарства УААН (Київ), Інститут гідробіології (Київ) та Інститут біології пд. морів (Севастополь) НАНУ, Пд. НДІ мор. рибного господарства та океанографії (Керч) та ін.
Рекомендована література
- Зайцев Ю. П., Яценко В. А. Экологические аспекты гидротехнического строительства в прибрежной зоне моря // БМ. 1983. № 5;
- Моисеев П. А. Морская аквакультура. Москва, 1985;
- Уитон Ф. Техническое обеспечение аквакультуры / Пер. с англ. Москва, 1985;
- Стикни Р. Принципы тепловодной аквакультуры / Пер. с англ. Москва, 1986;
- Толоконников Ю. А. Марикультура. Москва, 1991;
- Marine Aquaculture in the Black Sea Region. Current Status and Development Options. New York, 1996;
- Давидов О. М. Сучасні аспекти оздоровлення риб в аквакультурі. К., 1998;
- Гринжевський М. В. Аквакультура України (організаційно-економічні аспекти). Л., 1998.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
