Активність особистості

АКТИ́ВНІСТЬ ОСОБИ́СТОСТІ (від лат. activus — діяльний, активний) — активне ставле­н­ня людини до світу, спроможність здійснювати су­спільно важливі пере­творе­н­ня матеріального і духовного середовища на основі освоє­н­ня су­спільно-історичного досвіду людства. Виникає у творчій діяльності, вольових актах, спілкуван­ні. Виявляється в активній жит­тєвій позиції людини, що виражається в її принциповості, послідовності об­стоюва­н­ня своїх по­глядів, єд­ності слова і діла. В А. о. втілюються властиві людині морал. цін­ності, які ви­значають характер її поведінки. Активні дії можуть бути спрямовані на гуманістичні й антигуманіст. цілі, мати су­спільно корисну й асоціальну мету. Ви­значальна морал. під­става А. о. — проти­стоя­н­ня виявам зла. Можливість активності залежить від рівня громад. свободи людини, наявності в су­спільстві правових гарантій для ініціативи і самодіяльності. У психології А. о., об­умовлена внутр. за­охоче­н­ням людини, роз­глядається в проти­ставлен­ні з поведінкою, що залежить, гол. чином, від зовн. впливів і «під­лаштовується» під за­дані умови. У практиці навч. і вихова­н­ня нерідко зу­стрічається недооцінка А. о.: слухняну, старан­ну дитину батьки і педагоги оцінюють вище, ніж схильну до власних пошуків, зацікавлену, «не­стандартну». У пед. практиці ще панує пере­кона­н­ня, що навч. перед­бачає засвоє­н­ня учнями за­пропон. матеріалу і своєчасне (на опитуван­ні, іспиті) від­творе­н­ня знань та від­працьованих дій, а громад. поведінка учнів повин­на полягати в сумлін. виконан­ні доручень. Результати такого під­ходу згодом по­значаються негативно. Учні, які не звикли до актив. пошуку виріше­н­ня пі­знавал. зав­дань, опиняються у без­виході, коли слід ві­ді­йти від засвоєних шаблонів ріше­н­ня. У сфері соц. життя й громад. сві­домості звичка автоматично дотримуватися керів. вказівок породжує, з одного боку, конформізм і при­стосовництво, з іншого — без­вірʼя і цинізм.

У на­вчан­ні сут­тєва роль належить його мотивації з різними рівнями активності. Активність від­творе­н­ня характеризується прагне­н­ням учня зро­зуміти, запамʼятати, від­творити зна­н­ня, опанувати засоби їхнього за­стосува­н­ня за зразком. Активність інтер­претації повʼязана з бажа­н­ням учня осягнути зміст ви­вченого, встановити звʼязок між явищами і процесами, опанувати засоби за­стосува­н­ня знань у змінених умовах. Творча активність перед­бачає прагне­н­ня учня до теор. осмисле­н­ня знань, самост. пошуку виріше­н­ня про­блем, виявле­н­ня пі­знавал. інтересів. Стимулюва­н­ня творчої А. о. вимагає від педагогів створе­н­ня таких умов на­вча­н­ня, які викликають інтерес до нього, потребу в зна­н­нях і в результаті — сві­доме їх засвоє­н­ня.

Вихова­н­ня А. о. у процесі організації між­особистісних взаємин і громад. поведінки школярів від­бувається тоді, коли спонуками для них є не ін­струкції, а сформовані внутр. мотиви. Педагогічно продумане за­охоче­н­ня ініціативи і кмітливості, притаман­них дітям і під­літкам, здатне при­звести до пере­ро­ста­н­ня рутин­них заходів у свята творчості та самовираже­н­ня. Особл. роль ві­ді­грає особистий приклад учителя як організатора й активного громадянина. (Див. Особистість, Активність соціальна).

Завантажити статтю