Акція Вісла

Визначення і загальна характеристика

А́КЦІЯ «ВІ́СЛА» — військова операція Польської держави, що полягала у примусовому виселен­ні українців з історично українських земель Лемківщини, Надся­н­ня, Холмщини і Під­ляш­шя, які після 2-ї світової війни опинилися в межах Польської держави, на повернуті в результаті 2-ї світової війни малозаселені пів­нічно-західні території Польщі. А. «В.» проводилася від кінця квітня до серед. серпня 1947. Після заверше­н­ня 1946 примус. пере­селе­н­ня українців з Польщі до України (згідно з договором між Польщею і Рад. Україною від 9 вересня 1944 про обмін насел.) на тер. Польщі залишалося ще бл. 200 тис. українців. Прагнучи до побудови однонац. держави, націонал-комуніст. влада в Польщі вирішила докорін­но роз­вʼязати укр. пита­н­ня в країні, виселяючи рештки укр. насел. з пд.-сх. земель. Метою А. «В.» було очище­н­ня пд.-сх. тер. Польщі від залишків авто­хтон­ного укр. насел., роз­пороше­н­ня його на пн.-зх. землях та повна асиміляція (полонізація). Перші спроби реалізації цього плану припадають на листопад 1946, коли нач. 3-го від­ділу ген­штабу Війська Польського генерал О. Стеца у звіті для ген. секр. Польс. робітн. партії (ПРП) пропонував роз­вʼязати укр. пита­н­ня шляхом примус. пере­селе­н­ня українців на терени повернутих земель. У січні 1947 військ. частинам доручено під­готувати списки укр. та мішаних сімей (понад 20 тис. сімей). Того ж року 20 лютого заст. нач. ген­штабу генерал С. Мос­сор звітував голові Держ. комісії безпе-ки (ДКБ) міністрові оборони М. Жимʼєрському, що слід весною провести енергійну акцію пере­селе­н­ня цих людей окремими сімʼями, роз­порошити їх по всіх повернутих землях, де вони швидко асимілюються. 27 березня генерал С. Мос­сор подав концепцію депортації на нараді ДКБ, яка уповноважила міністра без­пеки генерала С. Радкевича пред­ставити її на засі­дан­ні політбюро ЦК ПРП. 28 березня у сутичці з від­ділом УПА загинув віце-міністр оборони генерал К. Свєрчевський, що при­скорило прийня­т­тя ріше­н­ня про депортацію українців. 29 березня на засі­дан­ні політбюро ЦК ПРП вирішено: 1) у швидкому темпі пере­селити українців та мішані сімʼї на повернуті території, однак не ближче, ніж за 100 км від кордону, не створюючи при цьому обʼ­єд­наних груп; 2) акцію виселе­н­ня узгодити з урядами СРСР та Чехословач­чини; 3) під­готовку даних про укр. насел. у Польщі та опрацюва­н­ня проекту пере­селе­н­ня доручити М. Спихальському і С. Радкевичу. 11 квітня згідно з ріше­н­ням політбюро ЦК ПРП створ. операційну групу (ОГ) «Вісла» на чолі з генералом С. Мос­сором, а 16-го затверджено її організацію; 17-го зʼявилося «Роз­порядже­н­ня ДКБ для ОГ «Вісла». Мотивовано цей крок необхідністю ліквідації укр. під­пі­л­ля на тер. Люблін. та Ряшів. (Жешув.) воєводств. Проте справж. метою ОГ було викоріне­н­ня укр. етносу в межах Польс. держави, що зна­йшло під­твердже­н­ня у всій нац. політиці польс. комуніст. влади і методах здійсне­н­ня пере­селе­н­ня, а також у багатьох ін. адм. заходах (нище­н­ня памʼяток укр. культури, зміна назв місцевостей, ліквідація укр. шкіл, греко-катол. церкви та всього громад.-культур. життя українців у Польщі). Згідно з директивами ДКБ осн. зав­да­н­нями А. «В.» були: виселити все укр. насел. з пд.-сх. воєводств Польщі; роз­порошити його на нових місцях поселе­н­ня з метою швидкої асиміляції та денаціоналізації (полонізації); заселити поляками землі, з яких депортовано українців. Усе це дає під­ставу трактувати А. «В.», здійснювану вкрай жорстокими методами — пере­селе­н­ня су­проводжувалося мордува­н­ням невин­ного насел. та вбивствами, — як етноцид укр. насел. у Польщі. Операція роз­почалася 28 квітня силами пʼяти піхот. дивізій Війська Польського, полку саперів, автомоб. полку, полку міліції, ескадри літаків, дивізії Корпусу публіч. без­пеки — разом бл. 20 тис. військовиків. Сили УПА на Закерзон­ні нараховували в той час 1390 вояків (за даними ОГ «Вісла», 1770 вояків і 720 членів цивіл. мережі). А. «В.» проводилась у такий спосіб: на світанку військ. від­діл оточував село, не випускаючи з нього нікого. Мешканцям наказували протягом двох годин спакувати своє рухоме майно, після чого їх під конвоєм зганяли на збірний пункт, що пере­важно становив собою огороджений заліз. сіткою від­критий май­данчик на кілька тисяч людей, які товпилися там зі своїм майном і худобою. На збір. пункті складали списки депортованих, за участю працівників служби без­пеки ділили людей на категорії (А, В, С) — більш чи менш небезпечних. Зі збір. пунктів такими групами людей транс­портували на залізничну станцію для завантаже­н­ня в товарні вагони. Всі ешелони проходили через дві залізничні станції — Освенцім і Люблін. В Освенцімі всіх «небезпечних», серед них пред­ставників інтелігенції (священиків і вчителів), арештовували і від­правляли до Центр. табору праці в м. Явожно, що був під час нім. окупації філією концтабору Аушвіц (Освенцім). Дехто з них від­разу ж на збір. пункті був засудж. військ.-польовим судом — пере­важно до страти, ін. потрапляли до вʼязниці. На пн.-зх. землях ешелони прибували до двох залізнич. станцій — Щецінек і Ольштин (пізніше також По­знань і Вроцлав), тут депортованих роз­діляли по повітах, а потім роз­возили по селах. Від­повід­но до вказівок евакуац. плану, в одній місцевості можна було поселити лише одну сімʼю, зараховану до категорії А, і тільки декількох з категорій В і С. Загалом українці не могли становити більше як 10 % усього насел. даної місцевості, від­даленої від великих міст та держ. кордонів. За даними ОГ «Вісла», за час від 29 квітня, коли ви­їхав перший ешелон зі Щавного, до 16 серпня, коли прибув до Члухова остан. ешелон, на пн.-зх. землі виселено 140 575 осіб. Оскільки виселе­н­ня тривало і в на­ступні роки, хоч і в дещо менших роз­мірах, то можна вважати, що під час А. «В.» було депортовано бл. 150 тис. осіб. Кінцевим акордом операції була депортація 34 родин (103 особи) з чотирьох найзахідніших лемків. сіл — Шля­хтової, Явірок, Білої і Чорної Води. Депортованим в А. «В.» заборонялося змінювати місце поселе­н­ня без згоди Повіт. уряду без­пеки, а такої згоди нікому не давали. На нових місцях поселе­н­ня українців було по­збавлено своєї церкви, школи та ін. можливостей роз­вивати власне су­спільно-культурне життя. Польс. влада пере­слідувала найменші прояви навіть домаш. культивува­н­ня укр. нац.-культур. традицій. У пояснен­ні до евакуац. плану було сказано: «Основною метою пере­селе­н­ня поселенців з акції “Вісла” є їх асиміляція в новому польському середовищі. Треба докласти будь-яких зусиль, щоб досягти цієї мети. Не вживати до цих поселенців назви “українець”. У випадку, якщо з поселенцями на повернуті землі пробрався інтелігентський елемент, слід його поселити окремо і далеко від громад, де живуть поселенці з А. “В.”».

Щоб унеможливити українцям нелегал. поверне­н­ня на рідні землі, декретом польс. влади 1949 їх було по­збавлено права на залишені господарства, навіть тоді, коли господарства не зайняли нові власники, і вони пере­йшли у держ. власність. Ухвалою від 3 серпня 1990 Сенат Речі Посполитої Польщі засудив А. «В.», але Сейм і досі цього не зробив; також депортовані не отримали від­шкодува­н­ня заподіяних кривд, навіть ті, хто був невин­но увʼязнений у таборі Явожно.

Літ.: Strzaly o swicie. MO i KBW w waùce z bandami. Warczawa, 1962; Chojnowska A. Operacja «Wisùa» (Przesiedlenie ludności ukraińskiej na Ziemie Zachodnie i Północne w 1947 r.) // Zeszyty Historyczne. Paryż, 1992. № 102; Akcja «Wisła». Dokumenty / opr. E. Misiło. Warszawa, 1993; Ukraińcy w Polsce. Warszawa, 1993; 50-ліття акції «Вісла» // Український альманах. Варшава, 1997; Акція «Вісла». Документи / Упоряд. і ред. Є. Місило. Л.; Нью-Йорк, 1997; Сергійчук В. Трагедія українців Польщі. Т., 1997; Drozd R. Droga na Zachód. Warszawa, 1997.

С. Заброварний

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю