АЛЕКСЄ́ЄВ Микола Микола­йович (Алексеев Николай Николаевич; 01(13). 05. 1879, Москва — 02. 03. 1964, Женева) — російський право­знавець. Закін. Моск. університет (1906), у 1908 — приват-доцент на каф. філософії. 1908–10 пере­бував у наук. від­ряджен­ні в Німеч­чині та Франції. Під час 1-ї світової війни — чл. Всерос. земської спілки. Від 1916 — проф. Моск. університету. Ви­ступав проти обох остан. рос. революцій, під­креслював анархіч. характер соц.-політ. ідеології в Росії, її зневагу до права. Улітку 1918 емігрував, однак згодом для організації антибільшовицької діяльності пере­їхав до Криму. Обраний професор кафедри держ. права Таврій. університету в Сімферополі, став ред. газет «За единую Рос­сию» та «Великая Рос­сия». 1919 знову емігрував, але 1920, на за­проше­н­ня П. Врангеля, повернувся до Криму. Із Севастополя у жовтні цього ж року емігрував до Кон­стантинополя. Жив у Празі, викладав у Карл. університеті, був секр. Рос. юрид. ф-ту. Брав активну участь у формуван­ні євразій. руху, роз­роблен­ні його про­грам. документа «Евразийство. Опыт систематического изложения» (1926). У 30–40-х рр. викладав у Берліні, Страсбурзі, Белґраді, Женеві. Сформував політ. доктрину євразійства. Увів термін «ідеократія», під яким ро­зумів соц. і держ. устрій на тер. Рос. імперії, в основі якого лежить єдина держ. ідея, «идея-правительница», яка б пере­творювала су­спільство на державу «ідеократичного» типу, своїми характер. рисами подібну до середньовіч. теократії. Вважав, що найголовнішою засадою устрою майбут. Росії та України, як її невід­ʼємної частини, є православʼя.