АЛЕКСЄ́ЄВ Михайло Микола­йович (Алексеев Михаил Николаевич; 21. 04(04. 05). 1918, с. Монастирське, нині Саратов. обл., РФ — 19. 05. 2007, Москва) — російський письмен­ник. Герой Соц. Праці (1978). Державна премія СРСР (1976). Закін. пед. технікум (1938) та Вищі літ. курси при Літ. ін­ституті (Москва, 1957). Учасник 2-ї світової війни. По війні працював ред. у видавництвах, від 1967 очолював комісію з укр. літ-ри СП СРСР. Головний редактор журналу «Москва» (1968–90). Роман «Солдаты» (1951–53, укр. перекл. — 1985), повісті «Наш лейтенант» (1955), «Наследники» (1957), «Дивизионка» (1957) та ін. присвятив подіям війни. Від поч. 60-х рр. у творчості А. центр. місце посідала тема життя рос. села, витримана у звичних канонах «соціалістичного реалізму» (романи «Вишневый омут», 1961, укр. перекл. — 1964; «Ивушка неплакучая», 1970–75, укр. перекл. — 1974–79; повісті «Хлеб — имя существительное», 1961, укр. перекл. — 1967; «Карюха», 1967 та ін.). У романі «Драчуны» (1982), де зна­йшла від­гук також укр. тематика, одним із перших у рад. літературі торкнувся теми голоду 1933 на Поволжі. А. належать стат­ті про О. Довженка, О. Гончара, П. Загребельного та ін. (зб. «Слово в строю», Москва, 1975); разом з І. Карабутенком пере­клав роман О. Гончара «Людина і зброя» (1962). Усі на­звані твори А. ви­дані у Москві. Укр. мовою його твори пере­кладали А. Дрофань, Д. Олександренко, М. Шумило.