АЛЕКСІ́ДЗЕ Дмитро Олександрович ( ; 23. 02(08. 03). 1910, Тбілісі — 05. 12. 1984, там само) — грузинський режисер. Нар. арт. Груз. РСР (1955), нар. арт. СРСР (1976). Державна премія УРСР (1971). Закін. Ін­ститут театр. мистецтва у Москві (1936). Працював реж.-по­становником (1936–59), гол. реж. (1959–64) театру ім. Ш. Ру­ставелі; гол. реж. театру ім. К. Марджанішвілі (1971–84), обидва — у Тбілісі; 1964–70 — реж., від 1968 — гол. реж. Київ. укр. драм. театру ім. І. Франка, у 1967–68 — гол. реж. Київ. рос. драм. театру ім. Лесі Українки. За сумісн. — проф. Київ. ін­ституту театр. мистецтва (1968–70). Здійснив низку по­становок у театрах Москви, Ленін­града, Кишинева, Ташкента, Сухумі. Був ректором Груз. театр. ін­ституту, проф. Тбіліс. університету. По­ставив пʼєси «День народже­н­ня Терези» Г. Мдівані (1962), «Памʼять серця» О. Корнійчука (1969), «Камінь русина» О. Коломійця (1982) — усі в Київ. укр. драм. театрі ім. І. Франка; «Шлюб за конкурсом» К. Ґольдоні (1967), «Роз­лом» Б. Лавреньова (1967) — у Київ. рос. драм. театрі ім. Лесі Українки; «Отел­ло» Дж. Верді (1966) — у Київ. театрі опери та балету. Від­новив на київ. сцені по­становки творів М. Куліша («Патетична соната»), Софокла («Антігона»; обидві — 1965 у Київ. укр. драм. театрі ім. І. Франка), стимулюючи в укр. сценіч. мистецтві інтерес до високих зразків драматургії. Сприяв оновлен­ню образ. мови київ. театрів, від­даючи пере­вагу епіч. формам. Його діяльність була спрямована на сут­тєві зміни методол. засад театр. творчості. Пед. робота А. налаштовувала нове поколі­н­ня укр. митців на діалог зі складнішими зразками класич. літ-ри, творами, що впродовж довгих років майже не потрапляли на укр. кін. Автор низки театро­знав. праць: («До пита­н­ня вихова­н­ня актора», 1956), « » («Робота режисера над спектаклем», 1961; обидві — в Тбілісі); та статей «Личность художника» («Театр», 1970, № 10), «Будущее театра начинается сегодня» («Сов. культура», 1984, 18 дек.).