Алергічні хвороби

АЛЕРГІ́ЧНІ ХВОРО́БИ — захворюва­н­ня, зумовлені під­вищеною чутливістю до алергенів. Алергени — речовини різноманіт. характеру (інфекційні, рослин­ні, харчові, побутові, хімічні та інші), що в деяких осіб викликають стан сенсибілізації, який характеризується появою антитіл або чутливих до алергену клітин (лімфоцитів). При по­втор. проникнен­ні алергенів у сенсибілізов. організм виникають імун­ні реакції остан­ніх з антитілами та сенсибілізов. клітинами. Ці реакції викликають алергічне запале­н­ня, тканин­ні по­шкодже­н­ня в тому чи ін. органі і стають основою А. х. Важкість А. х. залежить від ступеня сенсибілізації, дози по­втор. введе­н­ня алергену, шляхів його проникне­н­ня в організм тощо. Роз­виткові А. х. сприяє низка чин­ників: стан імун., нервової та ендокрин. систем, характер порушень їхньої взаємодії, генетична (спадкова) схильність, функціонал. стан шлунково-кишкового тракту, дихальних шляхів, наявність вогнищ хроніч. інфекції тощо. Симптоми А. х. різноманітні і залежать від локалізації та інтенсивності алергіч. запале­н­ня. Існує класифікація алергіч. реакцій, що ґрунтується на характері тканин. по­шкоджень (Gell, Coombs), згідно з якою роз­різняють 4 їх типи: анафілактичний, цитотоксичний, імунокомплексний та сповільнений. Вони різняться за механізмами, що є важливим для терапії. Анафілактич. тип — реакції між специф. (Ig E) антитілами, фіксованими на базофілах і тучних клітинах, та алергеном. Це спричинює де­грануляцію вказаних клітин та виділе­н­ня біо­логічно актив. речовин (гістаміну, серотоніну та ін.), що й викликають такі прояви, як спазм бронхів, набряк тканин, різке паді­н­ня кровʼяного тиску, висипа­н­ня, дерматити тощо. Найчастіші А. х. — бронхіальна астма, полінози, харчова, медикаментозна та хім. алергії, дерматити, гостра і хронічна кропивʼянка, набряк Квінке, діатези, алергічні ураже­н­ня внутр. органів. Дуже важкі А. х. — анафілактич. шок, агранулоцитоз, син­дром Лаєла. Пере­біг А. х. може бути гострим чи хронічним із часто по­вторюваними загостре­н­нями. Виникне­н­ня А. х. повʼязане з під­вищеною чутливістю до одного алергену, але при тривалому пере­бігу зʼявляється чутливість до декількох алергенів (полі­алергія) і роз­вивається аутоімунізація. Діагностика А. х. ґрунтується на аналізі клініч. симптоматики і даних анамнезу. Ви­значе­н­ня етіології проводиться за допомогою шкірних і провокац. проб з різноманіт. алергенами. Імунологічні методи дають можливість виявити антитіла та сенсибілізов. клітини. Оскільки алергічні реакції мають імунологічні механізми, важл. значе­н­ня набуває ви­значе­н­ня стану імун. системи, характеру її порушень та можливих шляхів корекції. При лікуван­ні А. х. осн. значе­н­ня набуває елімінація алергену (у разі встановле­н­ня етіології) та можливе попередже­н­ня його проникне­н­ня в організм (харч., медикаментозна, хім. алергія). При деяких А. х. (поліноз та ін.) стійкий лікувал. ефект дає специфіч. десенсибілізація (введе­н­ня алергенів у по­ступово збільшув. дозах). Широко за­стосовуються антигістамін­ні, глюкокортикоїдні та ін. анти­алергіч. препарати. Важл. значе­н­ня має загальне оздоровле­н­ня організму, лікува­н­ня супутньої патології (особливо шлунково-кишк. тракту, нервової та ендокрин. систем), санація вогнищ хроніч. інфекції, кліматотерапія та ін. За остан­ні роки спо­стерігається неухильне зро­ста­н­ня кількості А. х. у всіх країнах, зокрема в Україні. Фактори, які сприяють цьому: збільше­н­ня виробництва і спожива­н­ня лікар. препаратів; часті контакти насел. з хім. речовинами в умовах виробництва і в побуті, стрес. ситуації в умовах урбанізації, епідемії грипу. Ці чин­ники мають тенденцію до збереже­н­ня або й зро­ста­н­ня, тому не слід чекати зниже­н­ня алергіч. захворюваності най­ближчими роками.

Завантажити статтю