КО́МПЛЕКСИ (від лат. complexus — по­єд­на­н­ня, звʼязок) — стійкі по­єд­на­н­ня психічних властивостей і процесів у цілісні утворе­н­ня, які набувають нових особливостей, якісно від­мін­них від своїх складових. Першість у за­стосуван­ні категорії К. від­водять швейцарському пси­хологу К.-Ґ. Юнґу, який в аналітичній психології по­значив цим понят­тям сукупність емоційних уявлень, мотивів і на­станов, афективні дум­ки і спогади, витіснені у під­сві­домість людини. Хоча ще раніше ав­стрійський психолог З. Фройд у своїй теорії описав два К. (Еді­па і кастрації) і трактував цю ка­тегорію як групу уявлень, поєд­наних одним афектом, а також як поня­т­тя для описового формулюва­н­ня психологічних актів. Для роз­кри­т­тя сутності К. несві­домого бісексуального еротичного потягу дитини до кожного з батьків З. Фройд викори­став давньо­грецький міф про фіванського царя Едіпа з одно­ймен­ної трагедії Софокла, за­початкувавши традицію за­стосува­н­ня імен міфічних і літературних персонажів у на­звах К. — К. Електри, Полікрата, Йони, Терсіта, Квазімодо та ін. За З. Фройдом, К. Едіпа (або батьківський К.) — наявний у ран­ньому дитинстві несві­домий еротичний потяг хлопчика до матері й агресія до батька, який за­ймає місце, бажане для нього. Близьким до цього К. є К. Електри (виділив К.-Ґ. Юнґ) — несві­домий еротичний потяг дівчин­ки до батька і повʼязаний з цим негативне ставле­н­ня до матері. К. кастрації в психо­аналізі З. Фрой­да полягає у специфічній дитячій реакції на анатомічні від­мін­ності ста­тей, яка виявляється пере­важно у формах страху хлопчиків по­збутися статевого члена і заздрості дівчаток, котрі від­чувають себе «кастрованими». Значне пошире­н­ня у практичному викори­стан­ні набули роз­роблені ав­стрійським вченим А. Адлером в теорії індивідуальної психології поня­т­тя К. неповноцін­ності і пихи (вищості, зверх­ності, заро­зумілості). К. не­повноцін­ності — психопатологічний син­дром, що характеризується стійким пере­кона­н­ням особистості у власній неповноцін­ності. Він формується під впливом не­сприятливих умов роз­витку у дитинстві і втілюється у намага­н­нях самоствердитися протягом усьо­го подальшого життя шляхом по­дола­н­ня своєї реальної або уявної неповноцін­ності і досягне­н­ня високих результатів завдяки ак­тивізації т. зв. механізму надком­пенсації. Іноді замість подола­н­ня труднощів, роз­витку своїх умінь і здібностей люди намагаються уникати самих пере­живань почу­т­тя неповноцін­ності, пере­конують себе й оточуючих у своїй нікчемності, це призводить до хронічної пасивності, апатії, приниженості. К. пихи виникає вна­слідок надкомпенсації почу­т­тя неповноцін­ності і втілюється, за А. Адлером, у прагнен­ні досягти богоподібного панува­н­ня над своїм оточе­н­ням. Виділяють також низку інших К. Серед них — К. Полікрата (описав англійський психоаналітик Дж.-К. Флюґель) — психічний стан, що характеризується наро­ста­н­ням тривоги і перед­чу­т­тям майбутньої біди, повʼязаної із досягне­н­нями певних успіхів. Зу­мовлений небажа­н­ням людини бути поміченою заздрісниками і втратити досягнуті блага. К. Терсіта — хворобливо пере­більшені уявле­н­ня й афективні пере­жива­н­ня з приводу своїх фізичних вад, через які індивід, за його уявле­н­ням, спри­ймається оточуючими як потворний, огидний (за аналогією до персонажа поеми Гомера «Іліада» — воїна Тер­сіта). Як синонім за­стосовують поня­т­тя «К. Квазімодо» (за аналогією до персонажа роману В. Гюґо «Собор Паризької Бого­­матері»). К. Йони в гуманістичній пси­хології американського вченого А. Мас­лоу полягає у несві­домій тривозі і страху перед самовдосконале­н­ням, від­мові від повноцін­ної реалізації власних здібностей, що зумовлює вороже ставле­н­ня до людей, які досягли значних успіхів і слави в певній сфері діяльності. К. Бога (близький до К. пихи) — по­єд­на­н­ня значно завищеної самооцінки, схильності до манії величі і ди­станціюва­н­ня від інших членів спів­товариства, на­да­н­ня пере­більшеної значущості інформації про себе, прагнен­ня до повного втаємниче­н­ня і секретності свого життя, без­умовного домінува­н­ня над людьми. К. Грізельди — вияв надмірного не­природного любові батька до дочки, що полягає у гіперопіці і ревнощах (у психо­аналізі інтер­претують як пізній інцестивний вияв К. Едіпа), К. Федри — матері до сина. К. Клитемнестри — стри­мува­н­ня дружиною ненависті до свого чоловіка через прихильність до інших членів сімʼї або ро­дича. К. Ореста — по­єд­на­н­ня нена­висті сина до власного батька з емоційною залежністю від матері. К. провини — пере­жива­н­ня почу­т­тя провини, для якої немає під­став, або надмірна вираженість пере­жива­н­ня провини перед будь-ким. К. по­жвавле­н­ня — цілісна емоційно-рухова реакція немовляти на присутність і увагу рідної дорослої людини, на­приклад, на голос матері, вираз її облич­чя, дотик, яскраві предмети й іграш­ки. Виникає на­прикінці 1-го — на початку 2-го місяця життя, виявляється у зосереджен­ні очей на облич­чі дорослого, усмішці, во­калізації, загальному руховому по­жвав­лен­ні. Термін уведено в 20-ті роки 20 ст. російськими рефлексологами М. Щеловановим, М. Фігуріним, М. Денисовою. Мігрувалий моторний К. — психофізіологічний цикл між­травної моторної активності глад­ких мʼязів шлунково-кишкового тракту, повʼязаний з емоційним станом людини. Починається періодом спокою, що пере­ходить у період ір­регулярної та механічної активності й завершується сплеском регулярної активності. Мі­грува­н­ня від­бувається зі швидкістю близько 5 см/хв. і на­стає через кожні 90 хв., а під час при­йма­н­ня їжі комплекс припиняє активність. К-К. — активізація високовольтних повільних хвиль, від­ображених у елек­тро­енцефало­грамі людини під час сну, яка від­бувається спонтан­но або у від­повідь на сенсорний, здебільшого слуховий або дотиковий, по­дразник.